Назар Холодницький: “Я як громадянин теж хочу швидких вироків… Дуже важко бути у чомусь першим”
Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури України Назар Холодницький розповів в інтерв’ю УНІАН, чому антикорупційні справи довго розслідуються, чи почули в САП обіцяні плівки Онищенка, чи є спроби фігурантів антикорупційних розслідувань домовитися з прокурорами і наскільки вони успішні.
Нещодавнє дослідження Ernst & Young досить неприємне для України, адже ставить її на перше місце в Європі за рівнем корупції. Що ми робимо не так, якщо досі потрапляємо у такі рейтинги?
Ми все робимо так, але надто мало часу пройшло від Революції Гідності, щоб показати реальні результати. Те, що ми досі перших місцях подібних рейтингів, дійсно не дає нам приводів для гордості. Але створення нових антикорупційних органів дає нам можливість почати боротьбу.
Антикорупційні органи – це дитина, яка тільки досягла 1,5-2 років, а ми вже хочемо, щоб вона утримувала батьків. Нам треба зрозуміти, що для цього дитина повинна вирости. І Спеціалізована антикорупційна прокуратура, і Національне антикорупційне бюро – ми разом тільки набираємось сил.
Також зазначу – що це дослідження стосується корупції в корпоративному секторі, проте це може бути індикатором для всього суспільства та державних органів.
І скільки часу потрібно, щоб з’явився відчутний результат?
В Україні часто приводять як приклад Румунію. Так от, їхній аналог антикорупційної прокуратури було створено у 2002 році, а про відчутні результати ми вперше почули в 2015-му. Висновок робіть самі.
Такі перспективи якось не радують. Може, в Україні зміни відбуватимуться швидше?
Ми робимо все, щоб вони відбувались швидше. Якщо порівнювати перші два роки роботи румунської антикорупційної прокуратури, і САП, то ми показали кращі результати. Це те, що я бачу з відкритих джерел, а щодо деталей і фактів, сподіваюсь, поспілкуюсь з румунськими колегами в травні – у нас заплановано візит та зустрічі.
Про які саме результати йдеться?
Мова йде про налагодження роботи установи, про загальні речі – початок функціонування органів, перші провадження, перші затримання, перші підозри, перші справи в суді… Бо що НАБУ, що САП створювались з нуля.
Але українці чекають на вироки… Так, вироків, на які чекає суспільство, немає. Я як громадянин теж хочу швидких вироків, а як прокурор – дію по закону. Ані прокурор, ані детективи не мають права впливати на швидкість судового розгляду і як результат винесення вироків. Судовий розгляд в наших провадженнях – це найбільша проблема, бо ми не можемо дочекатися вироків, яких ми так прагнемо, по більше ніж 50-ти провадженнях. По більше ніж половині обвинувальних актів в судах навіть не розпочалося слухання по суті. Відкладення засідань, зриви засідань суду, неможливість сформувати склад суду – це речі, які не залежать від прокуратури. Ми мусимо діяти у законному полі.
Втім, критика є не тільки щодо судів, а і щодо детективів НАБУ і прокурорів САП. Чия роль у доведенні справ до фіналу – вироку суду – важливіша?
Я б так не ставив питання. Пул окремих активістів, які на фоні боротьби з корупцією зробили собі ім’я, полюбляють про це говорити, але, щоб розуміти, де є чия відповідальність, треба бути юристом.
Конституція України закріплює за прокурорами таку функцію, як здійснення процесуального керівництва (раніше був прокурорський нагляд). Уявіть собі, що слідство – це пряма лінія [малює]. Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань – це початок цієї лінії, початок справи. Наступна стадія – це є оголошення підозри. Між цими подіями – проміжок часу. У цей проміжок справа розслідується за фактом, а не відносно особи. Після того, як з’являється підозрюваний і йому оголошується підозра, починають йти строки розслідування. Далі акт направляється до суду. І починається судовий розгляд – найдовша стадія за часом, а в наших реаліях надзвичайно довга. І четверта стадія – вирок.
Де на цій прямій лінії є роль прокурора і слідчого? Прокурора – на всіх стадіях. Від початку до вироку. А роль слідчого – від початку і до направлення до суду. Щоб оголосити підозру, треба зібрати докази, щоб зібрати докази, треба провести допити, обшуки, виїмки, негласні слідчі дії, когось послухати, за кимось послідкувати, і на цій стадії, детектив, жодної з цих дій, крім допитів, без погодження з прокурором не має права проводити. Адже будь-який обшук, будь-яка виїмка, будь-які слідчі дії, без санкцій прокурора і без ухвали суду не можна проводити. Тому прокурор відповідає за всі справи, за кожен документ, який він погоджує.
Мова якраз про те, що справи довго розслідуються, тому і виникає критика антикорупційних органів…
Ви бачите, які у нас провадження і які фігуранти? Це не справа про крадіжку шоколадки з супермаркету, а великі комплексні схеми з міжнародною складовою. Слідство у справі з хештегом СхідГЗК тривало більше року і лише зараз ми оголосили лише підозри фігурантам, тому ж колишньому народному депутату Миколі Мартиненку.
Як я вже сказав, тут справа у тому, що до оголошення підозри строки не йдуть, а після оголошення підозри КПК передбачає сплив строків розслідування. Слідство повинно бути закінчено і справу направлено до суду за два місяці. Але часто так буває, що за два місяці встигнути неможливо, тоді треба продовжувати слідство до чотирьох, шести, дев’яти, навіть дванадцяти або й вісімнадцяти місяців. І у такому разі відповідальність лягає на прокурора. Адже ці строки йдуть не для слідчого (багато слідчих підрозділів – і це не тільки наша проблема – вважають, що їх робота виконана на стадії оголошення підозри), а для прокурора. У будь-якому разі, його обов’язок – завершити справу в строк. Тому й питають, власне, з нього.
Слідчим дуже легко казати «ми – молодці», коли оголосили підозру і навіть когось затримали. Бо далі вже винен прокурор, який не може довести до суду, або «продажний» суд. Тобто, позиція слідчих – ми докази зібрали, підозра оголошена, які до нас претензії? Мовляв, питайте з прокурора, або питайте з суду. Але ні, шановні. Питати будуть з усіх учасників процесу – тому варто розуміти як він побудований згідно закону.
Хочу зазначити – якщо лише шукати винних, чому немає очікуваних результатів, то навіть тих невеликих результатів, які є, не буде.
На початковому етапі досить важко досягати результатів, але вони будуть видні пізніше. Взяти то же румунський досвід, про який багато говорять. Мовляв, за 2016-й рік у них була тисяча вироків. Але ніхто не говорить, що це – вироки по справах, які були передані до суду у 2011-2012 роках. Тому, не виключаю, що той, хто прийде після мене, також потім буде розповідати: дивіться, у Холодницького було два вироки, а у мене тут – тисяча. І всі будуть вигукувати: «Ура! Молодець!» І не будуть розбиратись, що до суду ці справи пішли ще за попередника.
Дуже важко бути у чомусь першим. Тим більше, першим антикорупційним прокурором в одній з найкорумпованіших країн Європи.
На сьогодні САП вже повністю укомплектована кадрами?
У нас в прокуратурі всього 52 посади, з них 8-9 керівні, решта – рядові. І досі у нас є сім вільних вакансій.
Невже високі заробітки не мотивують людей йти працювати у САП? Не в тому справа.
Якщо ми хочемо швидко набирати апарат, то треба дати можливість керівнику самому набирати кадри, без конкурсу. Але ми кажемо, що це не демократично, погано, закрита система, тому оголошуємо конкурси. На мій погляд, це позитивне явище. Адже кожен може показати свою здатність стати прокурором САП. Втім, є негатив і він полягає у тому, що конкурси завжди затягують комплектацію штату. Тому у нас досі є сім вільних вакансій.
Крім того, конкурси не легкі, чотирьохрівневі. Щоб ви розуміли, минулого року ми з близько 400 заявок обрали тільки 12 чоловік.
Якщо брати нашу статистику, то з 396 заявок перший етап – знання законодавства – не пройшли 40-50 чоловік. На другому етапі – IQ тесті – зрізалось найбільше: умовно, з 350 чоловік до третього етапу співбесід дійшло десь 75 осіб. Після двох співбесід лишилося 12 чоловік. Тобто, весь конкурс пройшли 3% бажаючих.
Ще одне фінансове питання: чи співмірні суми, які повернуто в держбюджет завдяки розслідуванням антикорупційних органів, з витратами на апарат САП?
Рівень витрат на утримання САП є виправданим і достатнім для забезпечення діяльності антикорупційної прокуратури. А над вироками та поверненням коштів до державного бюджету ми працюємо.
Одна з причин української корупції полягає у тому, що держслужбовці, маючи великі повноваження, не мають достатньої зарплати. Можна було б дати 4 тис. зарплату і очікувати на боротьбу з корупцією? Можна було б. Але у такому разі не дочекалися б в розслідуваннях і того, що є зараз. Проблема у тому, що за малі зарплати ми звикли чекати великих досягнень.
Скільки справ ведуть прокурори САП?
Тут не можна оперувати тільки цифрами. Нам іноді прокурори ГПУ намагаються дорікати, мовляв, генпрокуратура завершила 5 000 справ. Але, вибачте, можна закінчити 5 тис справ про крадіжки з супермаркету, а можна закінчити одну газову справу, яка може містити кількасот томів. Потрібно зважати і на такі речі. Не можна порівнювати кількісно, треба порівнювати якісно.
Зараз у провадженні 319 справ. Але якщо в НАБУ ними займаються 250 детективів, у нас є на них 35 прокурорів. Поділіть і отримаєте навантаження
І всі справи такого ґатунку, що важать більше, ніж крадіжка с супермаркету?
В нас є різні справи. Хтось з прокурорів має три акти про отримання хабарів, хтось займається справою Онищенка, хтось займається справою Насірова, різними схемами розтрат коштів державних підприємств… Потрібно також розуміти, що наші «клієнти» мають багато можливостей – дорогих адвокатів, вплив на державні органи, можливість організовувати кампанії в медіа та соцмережах. Ніхто просто так, без опору, не приймає розслідування та можливе покарання.
До речі, щодо резонансних справ. Вам не здається, що САП не досить активно інформує суспільство про них? Розповісти більше, ніж розповідає НАБУ, в нас навряд чи вийшло б. На мій погляд, іноді таке інформування навіть переходить межу таємниці слідства. Адже буває, що хтось десь почув про обшук і вже на камери розповідає про те, що планує з цього приводу робити. Так не повинно бути. Якщо ми будемо перетворювати слідство у серіал, то це вже не буде слідство, це буде якесь шоу «за склом».
Звичайно, суспільство треба інформувати про діяльність антикорупційних органів, але розповідати про результат, а не про процес. От, наприклад, ми розслідуємо справи по е-деклараціях, і що? На мій погляд, про це слід розповідати, коли хоча б будуть винесені підозри, а не зараз.
А скільки таких проваджень, скажете?
Здається, близько 40.
Але я ще раз хочу наголосити, говорити про них є сенс, коли акти будуть в суді. Щоб не вийшло, що ми зараз заявимо, а інформація не підтвердиться. Тоді не буде справ у суді і не буде вироків, а критика, що хтось не працює, або продався – буде. Ще раз повторюю – розповідати треба про результати.
Але ж результатів можна чекати роками. Наприклад, про справу «діамантових прокурорів» якось не чутно нічого. І, якби активісти чи журналісти зрідка не підіймали цю тему, то, складається враження, що про цю справу взагалі забули б…
Немає нічого дивного, що суспільство хоче швидких результатів. Але швидкі результати навряд чи будуть якісними.
Щодо того, щоб слідкувати за судовими процесами, ми щотижня даємо графік слухань у судах – ходіть і дивіться. Але у нас, на жаль, дуже часто все викривлено. Доки є якийсь зиск, до того часу є й інтерес до справ. Адже досить часто принципові активісти потім з’являються у різних партійних списках. Тобто, використовують активізм, щоб потрапити у владу. До речі, коли будуть чергові вибори, це для мене буде своєрідним маркером, хто з активістів опиниться в тих чи інших партійних списках, чи балотуватиметься від когось по мажоритарці.
Найбільш цікаві справи, у яких називаються знайомі українцям прізвища та посади: Насіров – керівник Державної фіскальної служби, Охендовський – голова ЦВК, Онищенко – депутат, який розповідає про чемодани грошей…
Я впевнений, що робити шоу для медіа – погано, ми маємо керуватися законом. Проблема сприйняття суспільством справи Насірова в тому, що він керівник ДФС, а митарів не люблять, бо податки ніхто не любить платити. Так само Охендовський негативно сприймається суспільством. Але моя задача, як прокурора, посадити людину за грати не тому, що вона керує ДФС або ЦВК. А тому, що ця конкретна людина вчинила цей конкретний злочин. Моя задача в тому, щоб довести скоєння цього злочину. А якщо не доведу, то треба справу закривати, діяти по закону. Не можна побудувати правову державу неправовими методами. Не можна саджати людину за грати тільки на підставі дописів про неї у соціальних мережах і бажання суспільства її посадити.
А які справи ведуться щодо державних підприємств? Розповісте якісь подробиці?
Про ці справи вже багато сказано і написано. Є Державна продовольча зернова корпорація, по ній є низка проваджень, два вже в суді. Є ОПЗ, ОГХК, «Електротяжмаш», справи вже також в суді. Погортайте сайт НАБУ або наш реєстр кримінальних проваджень в суді, там все є.
Взагалі, корупція на держпідприємствах – одна з найважливіших проблем, які нам потрібно побороти. Я маю на увазі нам – не тільки САП, а Кабміну, державі. Зруйнувати схему, щоб на її місці виникла нова – не є боротьбою з корупцією. Адже, навіть коли газові схеми знищено – це стосується «Укргазвидобування» – потрібно дуже уважно слідкувати, щоб вони не поновилися знов, та щоб не з’явились нові.
Останнім часом досить багато суперечок викликає тема угоди зі слідством. Адже деякі свідки, які готові закласти «більшу рибу», при цьому також можуть отримати значний термін ув’язнення, наприклад, як у історії з суддею Чавусом. Хіба це мотивуватиме їх йти на угоду?
По-перше, таким свідкам слід пам’ятати, що не треба шукати заробітків там, де вони є незаконні. Якщо особа дає покази на «більшу рибу», то взамін вона отримує не звільнення від відповідальності, а певні послаблення.
По-друге, нам не важливо, звідки отримана інформація, якщо вона підтверджує факт злочину. Пам’ятаю, як ми на хабарі взяли в.о. ректора НАУ, там заявником у справі був колишній одіозний нардеп. Одіозний, тому що з Партії регіонів. Але це ж не означає, що його покази не важливі. Якщо особа, навіть попри якусь свою репутацію, свідчить про факти злочину, ми повинні на це реагувати.
Взагалі, угода зі слідством працює у розвинених країнах вже 100 років. У нас її запровадили тільки у 2012 році, а фактично працювати цей механізм почав лише в 2016-му.
А чи можлива угода, наприклад, з Онищенком?
Я не уявляю угоди з Онищенком. Навіть якщо він заплатить 3 мілярди [3 млрд гривень – сума шкоди, яка була завдана державі через використання корупційної схеми з розкрадання коштів під час видобутку та продажу природного газу в рамках договорів про спільну діяльність з ПАТ «Укргазвидобування»]. Якщо заплатить – це буде пом’якшувальна обставина.
Але ж він буде розповідати, що закладає «велику рибу» – президента…
Цінність будь-яких свідчень проявляється в тому, наскільки докази обґрунтовані. Сказати можна, що завгодно. Завтра будь-кого зловлять на якомусь злочині, і ця особа будете розповідати, що це президент дав вказівку, коли насправді в очі його не бачив, а тільки по телевізору.
З приводу Онищенка, вже півроку тільки й мови про його плівки, але їх ніхто так і не чув. Є якісь записи – з Довгим, з Мартиненком, а по суті?
Нещодавно він багато наговорив прокуророві по скайпу. Але на всі запитання ухилявся від відповіді. Наприклад, коли його питаєш, якщо ви платили за призначення тієї чи іншої особи на таку-то посаду, то чим платили, в гривні чи валюті? Знімали кошти у банку? В якому саме? Куди саме заносили гроші, за якою адресою? У відповідь – не знаю, не пам’ятаю, не згадаю, давайте якось потім, а спочатку домовимося… У такі моменти розумієш, що тебе пробують надурити. І останнє – це вестися на такі речі.
Якщо вже є докази – надай їх. Передай через своїх адвокатів, якщо боїшся сам (а ти – боїшся сам). Натомість, Онищенко пропонує: то в Лондоні хочу зустрітись, то вже не хочу, то давайте вже в Іспанії зустрічатись… Ну, чекайте, САП – не співробітники передачі «галопам по Європах». Ми не будемо бігати за ним як Том за Джеррі.
Він, може, так торгуватися не тільки з вами…
Це його право. Хай торгується, з ким хоче. Але угода, по закону, укладається з прокурором. І «торгуватися» з ним я не збираюся, ми не на ринку. Він не продавець, а я не покупець. Є дані – давай, ми їх перевіримо. Немає – то немає й розмови.
Скільки угод зі слідством було укладено загалом?
Зараз є близько десятка. Якщо у справі Онищенка – то була укладена низка угод з фігурантами, які не мали безпосереднього відношення до розкрадання газу. Це були, наприклад, люди, які не знали, яку саме виконують функцію, особи, які надали свій паспорт, а на них фірми зареєстрували…
Але вони теж отримають покарання?
Так, кожен повинен відповідати за свій злочин. Якщо ти в цій схемі є учасником, але твоя роль зводилась до транспортування сумки, яку ти взяв в одному місці, привіз в інше і віддав – то ти як взяв мільйон, так і віддав мільйон, а заробив тільки свою зарплату, яку отримував і раніше – то ти і відповідаєш тільки за те, що вчиняв. Але якщо ти організатор цієї схеми, якщо ти отримував протягом тривалого часу профіт, прибуток, тоді ти повинен відповідати, як організатор.
Хтось в бухгалтерії зводив дебет з кредитом, хтось перевозив гроші, хтось був водієм. Ми не можемо вмінити кожному учаснику 3 млрд, кожен повинен відповідати за свої вчинки. А задача правоохоронних органів, прокурора, довести в суді, що конкретна особа вчинила конкретний злочин, коли була частиною схеми.
Чи допомогло б встановлювати такі факти прослуховування, щодо якого також дуже багато суперечок зараз?
Чи допомогло б встановлювати такі факти прослуховування, щодо якого також дуже багато суперечок зараз?
Особисто я вважаю, що НАБУ необхідно дати можливість самостійного прослуховування. Інше питання – контроль, щоб НАБУ не зловживали таким правом.
І хто його повинен забезпечувати?
Той, хто погоджує клопотання. Зокрема, прокурор.
А якщо на прокурора хтось впливає? Хто впливає на прокурора?
Наприклад, хтось, хто прийде сюди, в САП, і скаже «я від Кононенка».
Ця фраза до сьогодні вже звучала у вашому кабінеті?
Ні, звучить вперше. І, якщо ви від Кононенка, то я вас з цим вітаю [посміхається].
А, взагалі, піраміду «хто буде контролювати тих, хто контролює тих, хто контролює» можна скільки завгодно будувати, проте є механізми, передбачені законом і також ми можемо подивитись на досвід західних усталених демократій.
Але ж ми розуміємо, що це спровоковано кризою довіри, і питання про вплив, або намагання натиснути, будуть виникати і надалі?
Так, є криза довіри. А чому? Бо в Україні досі є речі, які неприпустимі в цивілізованому світі. Давайте візьмемо приклад з прослуховуванням. Це – замкнутий цикл. Є слідчий, який хоче прослухати, є прокурор, який дає санкцію, є суд, який дає ухвалою цей дозвіл. Тобто, три гілки, троє людей, які несуть відповідальність. І, якщо стався витік інформації, то стався він від когось з цієї трійки. Це виявляється дуже просто і винний несе відповідальність.
Якщо все так просто, чому, на вашу думку, немає підтримки цьому питанню?
Питайте з парламентарів. Питання автономного розслідування, автономного прослуховування, це питання фактично трьох слів в одній фразі в КПК. Чому немає підтримки? Не можу сказати.
Ну, депутати говорять: «навіщо НАБУ прослуховування, чим це допоможе»?
Я скажу так: ви дайте і побачите як допоможе.
Повертаючись до візитів та візитерів, люди, які розуміють, що от-от щодо них буде справа, пробують на вас вийти, поговорити, домовитись?
Насправді потрапити на прийом до САП не важко. Інше питання, що 100% нічого не зміниться від цього візиту, якщо є склад злочину. Хоча, розумію, хочеться подати це як сенсацію. Але з цього не треба робити сенсації, бо в тому сенсації немає. Або звинувачують ще, що Холодницький в АП ходить. Покажіть – де?
А ходить?
Цього року Холодницький в АП не був. Але береться відео за 2015-2016 рік і крутиться півтора року [як свіже].
До речі, будівля САП розташована досить близько від Посольства США, навіть ходять чутки про візити прокурорів на колишню вулицю Танкову. Чи допомагають САП американські слідчі?
Розумію, ви хочете почути ще одну сенсацію, але не почуєте. Є міжнародні партнери, які надають Україні допомогу. Для САП це не фінансова допомога. Наприклад, американський уряд нам проспонсорував (назвімо це так) закупку техніки, зокрема, комп’ютерів. Також вони дуже часто фінансують різні тренінги із залученням спеціалістів не тільки з США, а й з Європи. Але не треба думати, що, якщо нам допомагають іноземні партнери, ми будемо все робити так, як вони хочуть. Допомога жодним чином не впливає на прийняття кінцевих рішень прокурорами у справах. Все відбувається згідно закону.
Також у суспільстві немає єдиної думки щодо створення Антикорупційного суду. Коли слід очікувати на його появу, як ви гадаєте?
Чого від нього очікуєте особисто ви?
Нам часто дорікають, що немає вироків по справах. Але це не вина ні НАБУ, ні САП. Суд – це незалежна гілка влади. Впливати на суд з боку прокурора, як це було в радянському союзі, коли був нагляд за судами, ми, на щастя, давно не можемо. Прокурор в судовому процесі – рівний у правах зі стороною захисту. Я не можу прийти до судді і сказати: призначай слухання на цей день, бо нам так зручно, або призначай щодня, бо нам потрібні вироки.
Крім того, так склалося, що почалася також судова реформа, і третина складу судів наразі не укомплектовані. Зважаючи, що розгляд справ НАБУ вимагає трійки суддів, а також на те, що ось-ось травень, попереду – літо, один з трьох суддів буде у відпустці, розгляд затримається на кілька місяців. В результаті, ми отримаємо розгляд справ на вересень. І як я маю пояснити людям, що немає вироків?
Для прикладу візьмемо справу ОПЗ. Там засідання було 5 квітня, а наступне призначено на 22 травня. Через 2 місяці! А далі буде літо, і судді зі складу суду почнуть ходити у відпустки. Тобто до вересня не відбудеться жодного засідання, у нас є досвід минулого року.
Саме тому потрібен Антикорупційний суд. Не скажу, чи буде він потрібен через 10-15 років, але зараз проблема в тому, що ми потребуємо його не в 2018-2019 роках, а він був потрібен ще у 2016-му.
А якщо бути реалістами…
…То я розумію, що його не буде створено у 2017 році. І не факт, що він з’явиться у 2018-му. Але це не означає, що його зовсім не треба. І це не означає, що САП повісить у себе замок і скаже: «поки не буде антикорупційного суду, ми працювати не будемо, але зарплату нам залиште». Чим ви пишаєтесь? Якими досягненнями?
Чим ви пишаєтесь? Якими досягненнями?
Що мені вдалось запустити антикорупційну прокуратуру. Що вдалось провести конкурси і набрати якісних професійних прокурорів. Що вдалось створити, якщо хочете, таку атмосферу в прокуратурі, коли люди не їдять один одного, а кожен займається своєю роботою. Це дуже непроста справа для керівника.
Те, що хороший і дружній колектив, цим я пишаюсь. Але на кожній нараді я їм кажу: хлопці та дівчата, я за вас – горою, але якщо ви вчинили злочин, я буду першим, хто вимагатиме вашої посадки. З іншого боку, коли хтось литиме на колектив САП бруд без причини, я захищатиму кожного прокурора. І, коли «активісти» питатимуть, хто несе відповідальність, я відповім – несе відповідальність Холодницький.
Коли прокурор розуміє, що керівник його підтримає, у разі, якщо він правий, то можна працювати. Коли колектив це розуміє, то справи йдуть.
Пишаюся, що ми змогли за рік роботи направити перші справи до суду. Адже почали з нуля. І коли хтось розказує, що за 2 роки немає результатів, я завжди кажу – приходьте! Проходьте конкурс і показуйте результати, у нас ще є сім вакансій!
Є щось, за що вам соромно?
Слава Богу, якихось ганебних вчинків підлеглих, за які могло б бути соромно, не було [тричі стукає по столу], і за колектив не соромно.
Щодо себе, можливо, соромно, що мало часу приділяю близьким, родині. Але це реалії життя.
А у професійному сенсі?
Не бачу таких підстав за півтора роки. Є певні моменти щодо того, що в деяких провадженнях можна було б зробити трохи інакше. Не кардинально їх змінити, але зробити трохи інакше. Та це теж не привід для сорому. Адже не помиляється той, хто нічого не робить.
А якщо по антикорупційних справах будуть виправдальні вироки?
Виправдальний вирок в суді – це не підстава для сорому. Суд – це змагальний процес. Прокурор – той фільтр, який перевіряє справу на законність. Щоб докази були допустимими і належними і щоб були добуті законним шляхом. Адже в суді будуть лише підсудний, адвокат і прокурор. З тією доказовою базою, яка в нього є.
І якщо не буде доказів, справа буде закрита. Як було у справі голови СЕС Протаса [в.о. головного санітарного лікаря України Святослава Протаса було затримано влітку минулого року]. Я закрив провадження, бо не було доказів. Адже є вимога закону. І, якщо піти в суд з неналежною доказовою базою, а потім все розвалиться в суді, буде винуватий прокурор.
За стан слідства та вироки, у разі чого, відповідає не той, хто бла-бла на зустрічах, брифінгах чи off-records, а той, хто підписує процесуальні документи. І у разі, якщо наші підозрювані підуть у ЄСПЛ, відповідачем буде не тільки держава Україна, а і конкретні люди. Не ті, хто гарно говорив, а ті, чиї підписи стоять під документами – конкретного прокурора і конкретного детектива. Ми хочемо, щоби і наші докази, і вирок в суді були законними та справедливими і не могли бути скасовані ЄСПЛ.
Тетяна Урбанська