Ісландський тріумф. Як стала можливою головна сенсація Євро-2016

Локальні перемоги

Нинішній чемпіонат Європи виявився багатим на несподіванки. До 1/8 фіналу турніру пробилися Північна Ірландія, Угорщина та Ірландія, ледве не опинилася у плей-офф Албанія, але усіх їх перевершила Ісландія.

Вона у своїй групі фінішувала другою, пропустивши вперед лише угорців, та випередивши португальців та австрійців. А у 1/8 фіналу залишила за бортом змагань збірну Англії, яку перед початком турніру розглядали, як одного з фаворитів Євро-2016.

Попереду на Ісландію 3 липня чекає чвертьфінальна гра проти господарки чемпіонату – Франції. У ній “вікінги” знову будуть аутсайдерами, але їм до цього не звикати. Ламати стереотипи ця команда навчилася вже давно, а її успіх зовсім не випадковий, як це може здатися на перший погляд.

Найперше – Ісландія ніколи не була відвертим аутсайдером. Вона вже 30 років тому – у 1986 році відбирала очки у кваліфікації чемпіонату світу у чинних на той час чемпіонів Європи – французів та майбутнього срібного призера Євро-1988 – збірної СРСР, яку тренував легендарний Валерій Лобановський.

Запам’яталася своєю непоступливістю Ісландія й збірній України, з якою вона грали у одній групі у кваліфікації Євро-2000. У нашої збірної, яку очолював Йожеф Сабо, а основу складали півфіналісти Ліги чемпіонів з київського “Динамо”, ісландці відібрали очки у Києві – 1:1. Крім того у ході відбору вони зіграли унічию з чинними чемпіонами світу – французами, а росіян взагалі на своєму полі перемогли.

Але при усіх своїх достоїнствах збірна Ісландії залишалася командою нижчою середнього рівня, якій нічого не вдавалося досягти. Попри локальні успіхи у відбіркових турнірах, до фінальної частини чемпіонатів світу та Європи ісландці ніколи не потрапляли.

Рішучі кроки

null

Все змінилося цього десятиріччя – у 2011 році молодіжна збірна Ісландії вперше у історії вийшла до фінальної частини чемпіонату Європи, для гравців віком до 23 років. Саме ці виконавці зараз складають основу національної команди.

У кваліфікації чемпіонату світу-2014 ісландці дісталися стикових матчів, де їх зупинила зіркова Хорватія. І нарешті у відборі до Євро-2016 час Ісландії настав. Команда під шведського тренера Ларса Лагербека отримала “пряму” путівку до фінальної частини, серед інших залишивши без чемпіонату Європи зіркову Голландію, яку “вікінги” перемогли двічі.

Безумовно, роль 67-річного шведського фахівця, який працює з командою вже чотири роки, важко переоцінити. Та при усій повазі до нього, слід зауважити, що підґрунтя сьогоднішніх успіхів збірної Ісландії було закладено ще на початку 2000-х років, коли маленька країна з населенням у 330 тисяч мешканців зіштовхнулася з великою проблемою – наркоманією, алкоголізмом та курінням серед молоді.

Тамтешня влада прислухалася до думки науковців та вирішили зняти проблему залучивши дітей до занять спортом. Асоціація футболу Ісландії почала інвестувати кошти, які надходили від УЄФА за телетрансляції та виступи на турнірах, у розвиток юнацького футболу.

Передовсім – у навчання тренерів, яким дали фіксовані зарплати та можливість безкоштовно стажуватися у провідних європейських футбольних країнах – Німеччині, Англії та Нідерландах. Вочевидь, учні хапали все на льоту, якщо нині вони перевершують своїх вчителів.

Національна ідея

null

Зараз у Ісландії є 600 тренерів, 400 з яких мають ліцензії УЄФА категорії B. Без їх наявності у країні не дозволяють працювати з дітьми, старшими 10 років. Тобто, вже на дитячому рівні футболістів готуються справжні професіонали.

Але у Ісландії з її суворим північним кліматом реалізувати найсміливіші ідеї було б неможливо без належної інфраструктури. І вона у країні з’явилася – зараз на острові функціонують 15 критих спортивних комплексів, 20 полів із сучасним штучним покриттям та 150 міні-футбольних манежів.

Завдяки цьому у Ісландії виросло надзвичайно здібне покоління гравців, які користуються попитом не лише на батьківщині, де в п’яти лігах виступає 75 клубів. 60 ісландських футболістів грають за кордоном. При чому деякі – у топ-чемпіонатах – як Гілфі Сігурдсон, який виступає у “Суонсі” з найсильнішої у світі англійської Прем’єр-ліги.

За деякими оцінками у розвиток футболу у Ісландії за останні 15 років було вкладено фантастичні, як для цієї країни $3 млрд. Їх витратили, навіть незважаючи на фінансову кризу, яку пережила Ісландія у 2008 році, коли одночасно збанкрутували три її найбільші банки.

Але врешті ці гроші було вкладено не у спорт, а майбутнє. А футбол з гри перетворився у Ісландії на національну ідею. Адже добре відомо, що підтримати свою збірну до Франції полетів кожен десятий ісландець.

Німецьке повернення

null

Втілюючи свою неймовірну футбольну реформу, ісландці не винаходили велосипед, а лише використали найкращий світовий досвід та взяли за основу німецьку та бельгійську моделі, у основі яких була ставка на розвиток дитячо-юнацького футболу.

У Німеччині сигналом до реформ став провал на Євро-2000, де колись непереможна Бундестім не змогла навіть вийти з групи.

Німцям гостро не вистачало талантів і їх почали шукати по всій країн, де запрацювало 120 центрів з підготовки юних футболістів. Зараз у структурі Німецького футбольного союзу (НФС) працює 1000 тренерів-скаутів, які займаються пошуком здібних дітей по всій країні.

Крім того НФС зобов’язав усі без винятку клуби двох найсильніших німецьких дивізіонів мати власні академії, де також займаються тисячі юнаків.

Німеччина повернула собі колишню славу. Зросло надзвичайно талановите покоління Маріо Гетце, Месута Озіла, Саміра Хедіри, Томаса Мюллера та Мануеля Нойєра. Збірна після тривалої перерви у 2014 році виграла чемпіонат світу, а провідні німецькі клуби знову роблять ставку на місцевих футболістів.

Бельгійська революція

null

У Бельгії футбольна криза була ще тривалішою і продовжувалася близько 20 років, за які команда лише двічі зіграла на великих турнірах.

У 1998 році збірна не змогла вийти з групи на чемпіонаті світу. На Євро-2000 бельгійці потрапили на правах господарів, адже проводили турнір спільно з Нідерландами, але результат виявився аналогічним – невихід з групи.

Втім, на чемпіонаті Європи бельгійцям вдалося непогано заробити. Отримані ж кошти у місцевій федерації вирішили вкласти у дитячий футбол. Почали також з безкоштовних тренерських курсів, завдяки чому кількість бажаючих працювати тренерами зросла вдесятеро.

У Брюсселі створили Національний футбольний центр, а по всій країні запрацювали вісім юнацьких футбольних шкіл, у яких найздібніші діти отримали змогу поєднувати навчання зі спортом. Всі ці кроки координувалися з професійними клубами.

Завдяки цьому, вдалося досягти того, щоб усі бельгійські дитячі та юнацькі команди грали за однією тактичною схемою – 4-3-3, аби у майбутньому допомогти їм безболісно переходити на вищий рівень.

Результати реформи чудово відомі – зараз Бельгія має чи не найталановитіше у Європі футбольне покоління з Еденом Азаром, Кевіном Де Брюйне, Тібо Куртуа та багатьма іншими зірками. Ці футболісти у 2014 році повернули Бельгію на чемпіонат світу, де вона дійшла до чвертьфіналу.

До цієї ж стадії збірна дісталася вже й на Євро-2016. Але на полях Франції її амбіції простягаються значно далі – від команди Марка Вільмотса чекають, щонайменше потрапляння до фіналу. Кадри необхідні для виконання найвищих завдань у Бельгії є.