2 + 2 = 5, Або як українці будуть платити за ЖКГ з нового року
Новий закон про житлово-комунальні послуги, ухвалений Верховною Радою 9 листопада, містить положення, які обіцяють стати неприємним сюрпризом для більшості українців.
Найбільш обдуреними відчують себе ті, хто раніше встановлював дорогі лічильники на тепло – в надії заощадити на витратах.
Своєрідна турбота про споживачів
Зрозуміло, автори законопроекту №1581-д (а це ціла група депутатів ВР з провладних фракцій) задекларували самі благі наміри в пояснювальній записці до свого документа.
Там ніде не говориться про бажання ще більше здерти грошей з населення.
Навпаки, поділ тарифу на плату за власне споживані ресурси і за адміністрування послуги підноситься як турбота про народне благо – “з метою підвищення прозорості структури тарифу”.
По суті, мова йде про введення абонплати в сфері ЖКГ. Це коли певна сума нараховується щомісяця – причому незалежно від того, користувався споживач даною послугою чи ні.
Нічого нового начебто не додається. Витрати на зарплату працівникам ЖЕКів, обленерго, облміськгазів і облгорводоканалів, ремонт труб – і так “сидять” в діючих тарифах на газ, світло, воду і опалення.
Але тут є 2 нюансу. До теперішнього часу споживач міг не оплачувати ці витрати – якщо він, наприклад, 2 місяці був відсутній вдома через тривалого відрядження або з іншої причини. В такому випадку у нього лічильники показують нульове споживання газу, води, електроенергії та тепла.
Абонплата дозволяє залагодити це “непорозуміння”.
Можливо, в цьому і є своя певна логіка. Адже, наприклад, в провідного телефонного зв’язку абонплата була завжди і її вже встигли впровадити всі оператори мобільного зв’язку.
Те ж саме стосується надання інтернету і кабельного телебачення. І ніхто не обурюється. Бо й справді, у компанії-постачальника послуг є постійні витрати.
І якщо споживач навіть не користувався ними в якийсь період часу, але має намір користуватися в подальшому – то тоді так, абонплата для нього виглядає логічно.
Але поділ тарифу не повинен використовуватися для фінансових маніпуляцій. А небезпека, що саме так буде – досить висока.
Справа в тому, що абонплату за газ влада вже намагалася ввести навесні нинішнього року.
Національна комісія регулювання енергетики і комунальних послуг (НКРЕКУ) навіть прийняла відповідну постанову. І ось тут почалося найцікавіше.
Як уже зазначалося, умовно-постійні витрати будь-якого підприємства ЖКГ зараз і так “сидять” в його тарифі.
Тому якщо його механічно розділити на 2 частини – абонплату і безпосередньо оплату спожитого ресурсу, сумарно тариф змінитися не повинен.
Для цього немає підстав: ні подорожчання ресурсу, ні збільшення інших витратних складових. Від простої зміни місць доданків сума не змінюється – як відомо зі шкільної арифметики.
Саме тому прем’єр Володимир Гройсман тоді, навесні, підкреслював: з введенням абонплати газ для населення не повинен подорожчати. Він повинен залишитися в межах тієї ціни, яку визначив уряд, заявляв прем’єр.
Проте, умовно кажучи, газовики разом з чиновниками НКРЕКУ примудрилися, розділивши 4 на 2 і знову склавши, отримати 5.
Однак В.Гройсман не оцінили настільки “креативного” підходу і зажадав або коректно перерахувати газову абонплату, або скасувати взагалі. НКРЕКУ воліла другий варіант.
Тому що на той момент новий закон про послуги ЖКГ вже знаходився на розгляді Верховної Ради і були всі підстави вважати, що він буде прийнятий.
І дозволить повернутися до делікатного питання. Тільки тепер уже введення абонплати розпорядженням прем’єра не скасувати – оскільки воно набуло чинності закону.
У зв’язку з цим логічно припустити, що чергових фокусів з розрахунками тарифних складових не уникнути. І не тільки в газовій сфері. В цьому і полягає нюанс №2 – неприємний у всіх відносинах.
Новий закон передбачає абонплату для гарячого і холодного водопостачання, а також опалення. Тарифи на вивезення сміття, газопостачання та електроенергію поки залишаються в колишньому вигляді.
Але це тільки поки. Поширення даного підходу на всі інші види послуг ЖКГ представляється лише питанням часу. Головне почати.
Також слід уточнити, що в прийнятому законі зроблена спроба уникнути цікавій тарифної арифметики, при якій у постачальників послуг ЖКГ 2 + 2 = 5.
З цією метою передбачається, що існуючий тариф зменшується на розмір абонплати. Але і тоді можливості для маніпуляцій нікуди не зникають.
Так, при першому поділі тарифу він не зросте. Але вже через місяць-два підприємство-постачальник може звертатися до НКРЕКУ з проханням затвердити підвищення абонплати.
При цьому платити її в випадку з опаленням доведеться весь рік, включаючи літні місяці – коли самої послугою ніхто не користується.
Таким чином, зростання витрат українських домогосподарств на оплату ЖКГ практично неминучий.
Штрафи замість ринку
У даній ситуації наївно покладатися на доброту прем’єра або президента – в надії, що вони кожного разу будуть зупиняти підлеглих, десь приписали зайвий нуль або поставили не в тому місці кому при затвердженні тарифів.
На відміну від нинішньої, реальна реформа ЖКГ повинна перш за все зруйнувати монополію існуючих постачальників послуг – тих самих обленерго, облміськгазів, водоканалів, ВРЕЖО. Поряд з ними повинні з’явитися нові постачальники, які в боротьбі за споживача-клієнта будуть змушені пропонувати більш низькі розцінки на опалення, воду, газ, світло, вивезення сміття.
Власне, так це і працює зараз в європейських країнах. І тоді питання коректності тарифних розрахунків взагалі втрачає будь-який сенс. Адже ніхто, наприклад, не питає у компанії “Воля”, наскільки обгрунтовані її розцінки на інтернет. Якщо вони не влаштовують клієнта – він може розпрощатися з цим провайдером і перейти до іншого – якщо знайде більш вигідну пропозицію.
Теоретично це тепер можна буде зробити і в ЖКГ, але тільки в частині квартплати, що включає обслуговування житлофонду і прибудинкових територій. У мешканців багатоповерхівок з’явиться можливість залучати професійну керуючу компанію і самим домовлятися з нею про вигідні умови.
За задумом авторів закону, у компанії є стимул: якщо вона ломить захмарну ціну або погано справляється з обов’язками, мешканці відмовляться від її послуг і наймуть іншу.
Однак не все так просто. Насправді альтернатива з’явилася ще в 2015 р, після прийняття закону “Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку”.
Саме там вперше прописаний інститут приватних керуючих компаній в ЖКГ. Передбачалося, що після набрання чинності цим законом в силу такі компанії почнуть з’являтися, як гриби після дощу.
Але по факту цього так і не відбулося: все-таки сфера ЖКГ досить специфічна і не особливо прибуткова, якщо працювати чесно. В результаті все ті ж ЖЕКи і ВРЕЖО були перейменовані в компанії з управління житлофондом – і на цьому новації закінчилися.
Тому і зараз немає підстав чекати черги з бажаючих взяти на обслуговування міські багатоповерхівки та робити це дешевше, ніж традиційні структури (колишні ЖЕКи).
До того ж накопичений досвід роботи ОСББ (об’єднань співвласників багатоквартирних будинків) свідчить, що тарифи приватних ЖЕКів завжди вище муніципальних. Правда, і якість послуг зазвичай все-таки вище – але чи багато хто готові за нього доплачувати?
Тим часом, тепер в сфері обслуговування житлофонду усувається будь-яке регулювання з боку влади і все віддається на відкуп ринковим відносинам.
Але чи не призведе це на практиці до хаосу і цінового беззаконня постачальників послуг?
До теперішнього часу розмір квартплати встановлювали місцеві ради – і далеко не завжди це робилося економічно обґрунтовано.
Тобто не можна сказати, що при існуючій моделі споживачі нічого не переплачують. Але, принаймні, був якийсь стримуючий бар’єр.
Зараз брати з мешканців більше, ніж затверджено місцевою радою, ЖЕКи не мають право. З 2019 р питання переведене виключно в площину договірних відносин.
Іншими словами, за скільки домовитеся, стільки і будете платити. Обмежень немає і скаржитися на ціновий свавілля теж нікому. А більш дешевий альтернативний керуючий – де він?
Як вже зазначалося, бажаючих професійно займатися цим бізнесом мало.
Але якщо в столиці або іншому місті України з населенням понад 1 млн їх ще можна відшукати, то в невеликих містечках районного значення – вони просто відсутні.
Таким чином, питань більше, ніж відповідей, але в сфері управління житлофондом хоча б створені передумови для появи конкуренції. У водо-, тепло-, електро- газопостачанні немає і цього.
Диктат монополіста залишається, і в умовах безальтернативності споживачеві нічого не залишається, окрім як платити, сподіваючись на чиюсь чесність.
Або не платити. До теперішнього часу це не викликало серйозних наслідків. Особливо в багатоповерхових будинках, де технічно неможливо відключити від опалення одну окремо взяту квартиру.
Депутати Ради в новому законі спробували виправити цю ситуацію. Тепер за несвоєчасну оплату послуг ЖКГ стягується пеня, тобто штраф.
Поки його сума відносно невелика – 0,01% від розміру платежу за кожен прострочений день. Виходить 1% за 100 днів, або 3,65% річних.
Тобто якщо сума боргу по ЖКГ становить 1000 грн. – через рік прострочення до сплати буде нараховано 1036,5 грн. Не так вже й багато, як за нинішніми цінами.
Тому поки ця пеня має скоріше “виховне” значення. Але тут треба враховувати, що якщо не платити постійно, то борг збільшується як сніжний ком. А разом з ним і сума штрафу.
Хоча певна обмовка передбачена: сума пені не може перевищувати самого боргу. Але тут знову треба зробити акцент на слові “поки”. Оскільки з точки зору влади, головне – відновити практику штрафних санкцій щодо населення. А їх розмір потім можна і збільшити.
А норму про обмеження пені – скасувати. Як то кажуть, не все відразу. Внести поправки до вже чинного закону завжди набагато простіше, ніж його прийняти.
Єдина поступка малозабезпеченим – штраф за несплату не нараховуватиметься, якщо власник житла надасть довідку про наявність перед ним заборгованості по зарплаті.
Або якщо раптом сама держава створить заборгованість по призначеними субсидіями ЖКГ.
Ще одна поважна причина – відсутність роботи, яка повинна підтверджуватися довідкою з Державної служби зайнятості. На цьому перелік закінчується.
Правда, формально і споживачі послуг теж можуть штрафувати постачальника за неякісні послуги – наприклад, перевищення термінів ремонтних робіт при прориві теплотраси або водопроводу.
Але по факту в наших умовах (відсутність необхідного рівня самоорганізації мешканців багатоквартирних будинків, перевантаженість судів різними цивільними виробництвами) ймовірність домогтися грошової справедливості від водоканалу або підприємства міськтепломережею – близька до нуля.
Закон для своїх
Тепер про недоліки, які були виявлені ще в ході підготовки нового закону до розгляду. Експерти Головного юридичного управління ВР зазначають, що даний закон повністю розв’язує руки підприємствам ЖКГ, вивільняючи їх з-під державного контролю з точки зору якості послуг, що надаються.
“У законопроекті не дотримані вимоги ст. 19 Конституції України про наділення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері житлово-комунального господарства, повноваженнями щодо сприяння в створенні виробниками комунальних послуг та керуючими систем управління якістю відповідних послуг на базі національних або міжнародних стандартів (п .1 ч.2 ст.4) “, – йдеться у висновках головного юруправління ВР.
Загалом, нічого дивного в цьому немає.
Хоча б тому, що один з його авторів Петро Сабашук – крім іншого, є власником запорізької корпорації “Рассвет-Енерго”, яка займалася теплопостачанням в Запоріжжі та смт Степногірськ.
І це багато що пояснює: як ви думаєте, чи може власник підприємства ЖКГ написати закон в інтересах своїх споживачів?
Очевидно, що питання з розряду риторичних – тобто відповідь на нього заздалегідь відомий.
Тепер зрозуміло, звідки в новому законі повернення пені за несвоєчасну оплату послуг ЖКГ, поява абонплати і відсутність необхідного контролю за якістю послуг з боку держави.
Звідси випливає, що прийнятий закон по суті є лобістським – захищає одну зі сторін на шкоду іншій, без необхідного балансу інтересів.
Виталий Крымов, “ОстроВ”