«ТВОРЧІСТЬ – ЦЕ СВІТЛИЙ БІК ДУШІ ПОЕТА», — переконана переяславська поетеса та лікарка Вікторія Шевель

21 березня удвадцяте відзначався Всесвітній день поезії. Існує величезна кількість означень та пояснень цього надзвичайно важливого культурного явища, цієї всеосяжної мови, яка передає найпотаємніші внутрішні прагнення особистості. Поезія — це і засіб розвитку людини, і спосіб спілкування, і шлях самоствердження, і важіль прогресу. Без поезії, як і взагалі без літератури, музики, живопису найвищі земні істоти не змогли б стати людьми. Переяслав завжди славився творчими особистостями, проте далеко не всі вони відомі загалу. Адже надзвичайно багато людей хоч раз у житті долучалися до магії художнього слова. Кількість людей, які підбирають рими — хоча б для себе, друзів, знайомих — просто вражає. Небагато з них стають справжніми майстрами слова. У свіжому номері газети наша зустріч — із такою творчою індивідуальністю, талановитою переяславською поеткою Вікторією ШЕВЕЛЬ. Читайте, цікаво

dav
dav

Зі збірки «МЕТРО ВСЕРЕДИНІ НАС»

ПРАВДА

Правда говорить, навіть,

коли зупиняє перепочити,

кусає, аби не тільки дихав,

повертає обличчя криком,

схованим в бороді.

Ріже. Правда не тримається ніг,

це мапа під нею час від часу

рветься і кровоточить кимось в землю.

Вбиває.

Правда сходить

благодатним вогнем

у будь-яку пору року

подивитися, чи був хтось до неї.

Знає.

Правда цінує смак огірків,

сала з часником, солі, хліба…

Любить язики малечі,

до сміху чесні.

Тішить.

Та що б вона не робила –

її бажання –

стояти поміж нами

завжди пречистою.

Гірко!

Зі збірки «НАМИСТИНКА»

МІЙ ПЕРЯСЛАВ

Про місто вдосталь сказано з роками.

І в нім живе Тарасове гілля.

Стежки ще й досі пахнуть козаками.

І поміж тих доріг моя рілля.

Камінний хрест нагадує про долю Бориса й Гліба, Альти й Трубежа…

Ще вчора розтікалася на волю

Здобута краєм слава, не іржа.

В руках здіймалась булава Богдана.

Гуділа Переяславська земля.

Виходило за обрії «Осанна!»

З-під мозолів й кувалди коваля.

А нині батько сих у сьогоденні,

У спогадах слов’янської журби.

Таять музеї щемне одкровення,

А силу шелестять старі дуби.

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *