Три речі, які приведуть нас в майбутнє
В книзі The Triple Package («Потрійний пакет») професор юриспруденції Єльського університету Емі Чуа аналізує ключові фактори успіху національних меншин в США. Три висновки, яких вона дійшла, на мій погляд, дуже корисні для України.
Перший фактор успіху — відчуття небезпеки, sense of insecurity. Успішні країни, ті, яким вдалося вирватися, — Південна Корея, Сінгапур, Ізраїль, Польща, Естонія — у них у всіх всередині є якесь параноїдальне відчуття небезпеки. Те, що ми в Україні зробили за останні три роки, теж пояснюється, зокрема, й відчуттям смертельної небезпеки.
Решту часу ми, здається, були найбільш буддійською нацією в світі. Такої багатовекторної нірвани, мабуть, більше ні у кого не було: навколо брати і сестри, все прекрасно, сонечко світить, + 28 градусів в кінці вересня, все прекрасно і чудово.
Як? Що? Не всі брати? Як таке може бути? Нічого собі, українці раптом сполохнулися.
Поляки сполохнулися ще у 1989-90-му роках. Вони сказали: «Слухайте, у нас унікальний шанс, коли наш північно-східний сусід ослаб». Фукуяма сказав, що це кінець історії, а поляки відповіли: «Знаєте що? Ми з цим сусідом живемо тисячі роки. Це ніякий не кінець історії, це повна аномалія, нам треба використати цей час». Як казав Радек Сікорський, колишній міністр оборони Польщі, а пізніше — міністр закордонних справ, «ми готові були їсти траву, щоб увійти в Євросоюз і НАТО».
Це було питання виживання. В Ізраїлі, Південній Кореї, Сінгапурі було те ж саме.
Я не хочу наврочити, але, можливо, нам потрібно трохи сильніше відчуття небезпеки. Щоб повернути нас в тонус. Тому що знову розслабилися, знову ніхто не тисне. МВФ каже, що, швидше за все, українська влада покладе їхні вимоги під стіл, бо їм вже це не потрібно. Міжнародні ринки капіталу не є настільки вибагливими до корупції в країні — 7,35% платите, ну і платіть собі. А корупція — ваші питання.
Другий фактор — контроль імпульсів. Корупція — це імпульс в Україні. Не може поки що українська еліта, в більшості своїй, протистояти цій спокусі.
Колись ми сиділи з колегою з Києво-Могилянської бізнес-школи в ресторані, і я кажу їй: «Знаєш, Наталко, мені багато не треба, мені б лише дві відпустки в Four seasons на рік, і все». А вона відповіла: «Розумієш, Павло. Проблема в тому, що маючи дві відпустки в Four seasons, тобі захочеться Five seasons».
Це спокуса, вона діє. Це імпульси, і їх потрібно контролювати. Причому не тільки проповіддю. Бо, як бачимо, проповідь не працює.
Другий імпульс — песимізм. Знаєте, чому такий песимізм? Тому що це імпульс, це спокуса. Легше жити, думаючи, що все буде погано, що я нічого не можу зробити. Але який сенс прожити життя — а воно у вас лише одне — в песимізмі? Я цього не розумію.
Дотичний до цього імпульс – патерналізм. Я, наприклад, не вірю в державну підтримку малого і середнього бізнесу. Він потребує підтримки, але не державної. По-перше, державна підтримка малого і середнього бізнесу вбиває саму ідею МСБ. Малому і середньому підприємцю потрібне те саме відчуття небезпеки: якщо дати державну підтримку, він швидко розслабиться.
По-друге, ми знаємо, куди піде більша частин цих грошей. Чому? Тому що у нас слабкі інститути. Тут Фукуяма був правий: не розширюйте функції держави, поки не зміцнили її інституційно. Інакше виходить корупція.
Назву ще одну спокусу — лінь. Все чекаю, коли відмінять вихідні 1 і 2 травня. Якщо це День праці, то ходімо працювати! Я, наївний, чомусь думав, що 2 травня святкує весь колишній Радянський Союз — Росія, Білорусь… Так от, не святкує. Ні Росія, ні Білорусь. Святкуємо лише ми, Боснія і В’єтнам. Нація-агресор працює, а нація-жертва відпочиває.
Піду далі — відмінити 4 дні вихідних між 24 і 27 серпня. Що ми там святкуємо? Зменшену територію? Конкуренцію з Молдовою, хто найбідніша нація в світі? Подивилися парад дві години, і пішли працювати.
Ми відстаємо, у нас смертельна небезпека. Куди відпочивати? Між 16 квітня і 15 травня у нас було 15 вихідних днів. І про яке майбутнє можна говорити з таким підходом?
«В чому є рішення?», — запитаєте. Рішення в тому, що Стів Джобс називав reality distortion. У 1996 році, коли в Аpple закінчувалися гроші, компанія була банкрутом, Джобс сказав: «Нам нічого не світить, ми — банкрут. Треба щось робити, реальність сумна, тому треба її змінювати». В це я більш-менш вірю. Президент України має сказати: «Люди, забудьте про державні програми підтримки. Ми будемо робити законодавство, яке підтримує конкуренцію, будемо боротися з корупцією. Будемо робити це чесно. Але решту робіть самі, тому що у нас немає ресурсів, у нас інститути слабкі, корумповані. Не чекайте, що хтось щось зробить і не чекайте ніяких державних програм».
Нарешті, третє — відчуття вищості. Знову згадуємо reality distortion Джобса. В Appleсказали: «У нас зараз грошей на три місяці, але ми можемо бути найдорожчою компанією в світі, ми можемо бути найбільш просунутою компанією в світі». Це і є відчуття вищості.
Що може бути для України таким відчуттям вищості? Почнемо з простих речей: просто дати можливість українцям жити гідно. Так, як зараз, — це не гідно. Всі сусіди мають в 3-4-5 разів більше ВВП на душу населення. Якщо цього мало, в мене є поетично-пафосна візія. Мені здається, що у нашої нації є покликання: захотівши, ми зможемо довести, що східне слов’янство і демократія (плюс свобода і лібералізм) цілком сумісні. Тому що всі інші східні слов’яни мають іншу точку зору на це. У них є нафта. А у нас є лише чорнозем і 28 градусів тепла в вересні. (Це, до речі розслабляє, хоча нафта розслабляє ще більше).
Я дуже вірю в демократію. (Тому у нас це забирає так багато часу). Я вірю в свободу, і вірю, що, почавши працювати, працювати ефективніше, продуктивніше; почавши вчитися більше і краще, почавши заощаджувати, українці зможуть досягти цієї мети.
Отож, відчуття небезпеки, контроль імпульсів і відчуття вищості — це те, що може привести нас в майбутнє.