Терапія президентської партії
Тривалість життя партії влади зазвичай коротка. Це можуть підтвердити всі політичні проекти, які свого часу досягли вершини: НДП, СДПУ(о), «За ЄдУ!», «Наша Україна», ПР. Така доля може спіткати й Блок Петра Порошенка «Солідарність».
Звісно, зникнення бренда в жодному разі не означає відходу в небуття його наповнення. Перетікання більшості членства з відмерлого організму в новонароджений завжди тією чи іншою мірою забезпечує тяглість системи та непорушність її принципів, на те вона й партія влади. І хоча нічого доброго в цьому немає, лише підкреслюється відсутність у країні реального партійного будівництва та значущих ідеологічних сил як ознаки демократичної системи, сподіватися змін поки що не варто.
Доки Петро Олексійович при владі, нічого страшного не станеться. БПП квітнутиме й буятиме, як маковиння на городі, навіть незважаючи на небезпідставний скепсис щодо його єдності та монолітності. Але тільки-но дійде до виборів, тим паче якщо їх не вдасться виграти, все розсиплеться в друзки. Такий закон жанру. І хоча навіть у самій політсилі навряд чи битимуться від цього в істериці, відтягти той момент усе ж таки намагатимуться. І, власне, вже почали.
Останнім часом приводів для роздумів, що відбувається в найвпливовішій партії країни, чимало. То голова її фракції подасть у відставку, бо йому начебто набридла його посада. То черговий народний обранець гримне дверима, заявивши про погрози та загрози життю. То кілька місяців тиражуються чутки про тліючий конфлікт між президентом і прем’єром та можливе його загострення аж до відставки останнього. То колишній прокурор подасть до суду, вимагаючи відновити себе на посаді. Дрібніші неузгодження чи непорозуміння годі й перелічити, вони перманентно сприяють хаосу. А постійна та ще й прогнозована інтрига а-ля «президент втрутиться і вирішить» набиває оскомину.
БПП справді ніколи не міг похвалитися монолітністю. Зліплений із різноманітних клаптиків, він як ковдра, барвиста, загадкова, під якою невідомо хто сховався й не знати які сюрпризи можуть вигулькнути. Туди йшли записуватись усі: рівні, криві, горбаті, ті, хто за наших, і ті, хто проти, ті, що увірували, і ті, яким начхати, кому потрібно сховатися або отримати більше можливостей для самовираження. Не кажучи вже про тих, кому набридло товктися в кулуарах із посвідченням журналіста й захотілося в крісло нардепа.
Те, що в президентській політсилі дуже багато випадкових людей, визнають і самі партійці. БПП не мав своєї структури, коли зібрався йти на вибори, а тому змушений був скористатися послугами партнерів з УДАРу. На яких умовах і з якою аргументацією — то вже інше питання, котре, втім, не спростовує факту, що під час складання єдиного виборчого списку надавачі послуг спробували використати свої переваги максимально. Подейкують, що в залученні темних конячок неабияку роль відіграв особисто № 1 Віталій Кличко, який затягнув за своєю квотою чимало цікавих персонажів. Свідомо чи за порадою друзів — про це можна дискутувати, але розплата не забарилася: БПП розчинив УДАР у собі, не залишивши мерові Києва й досі номінальному голові президентської партії анічогісінько від його творіння. Нині колишні ударівці, вірні ідеалам Віталія Кличка, фактично не беруть участі ні в керівництві, ні в житті БПП. Ба більше, між ними й основним членством, кажуть, відверте несприйняття.
Звісно, і за президентською квотою в БПП теж пройшло чимало всіляких оригіналів, що з часом виявилися то внутрішніми опозиціонерами чи єврооптимістами, то банальними тихими саботажниками. Злі язики навіть твердять, що під час голосування за важливі для політсили законопроекти доводиться купувати голоси у своїх же депутатів. Не завжди за гроші, часом послуга за послугу, але від того не легше.
Схожі процеси відбуваються і в осередках на місцях. Чимало партійців сприймають партію влади як дах для будівництва власної кар’єри чи джерело збагачення. Відомі маніпуляції, наприклад, зі списками членів, у реальності існування яких доводиться сумніватися навіть власному керівництву, або спроби завищувати запити в партійну касу на оренду офісів чи громадських приймалень. Власне, потреба подолати весь цей хаос, оптимізувати діяльність партійної структури, щоб раптом у потрібний момент не виявилося, що нічого немає, штовхнула керівництво на доволі оригінальний крок: залучити до внутрішнього аудиту та моніторингу сторонніх спеціалістів. Посприяв цьому й перехід на фінансування статутної діяльності партій із державного бюджету. Вирішили, мабуть, що не комільфо в партії президента розбазарювати гроші платників податків, а тому пригрозили всім найдрібнішим осередкам сліпим аудитом із серйозними наслідками в разі чого. Аудит буде доволі простий: регіонами мандруватимуть люди під виглядом звичайних громадян і повідомлятимуть куди треба про знайдені порушення. Контроль пообіцяли жорсткий, розтринькування грошей не буде, натомість плануються збільшення активності та запуск нових проектів.
Узагалі затіяне реформування дуже нагадує підготовку до виборів. Не важливо, до яких саме: чергових чи позачергових. Про реальні перегони (окрім місцевих) і справді ніхто не говорить, але певні підозрілі рухи, такі як навчання активістів та керівників територіальних організацій, все ж запущено. А коли ще й послухати Петра Олексійовича, який часто наголошує, що про вибори навіть мріяти не варто, з’являється підозра, ніби він хоче впевнити інших у тому, в чому сам не впевнений. Утім, як твердять джерела Тижня, йтися насправді може хіба що про підготовку до референдуму щодо вступу до НАТО, привид якого все чіткіше бачиться на видноколі. Цю ініціативу запроваджує депутат Ірина Фріз. Нещодавно навіть відбувся організований БПП «Солідарність» круглий стіл на тему «Подолання міфів про НАТО», учасниками якого стали вищі посадовці держави й Альянсу. Цілком можливо, наприкінці літа чи на початку осені референдум таки буде, кажуть у БПП, бо коли, як не сьогодні, його проводити, якщо питання безпеки стоїть дуже гостро. Власне до цієї благородної справи й можуть залучити Ігоря Гриніва, який на посаді очільника фракції почувався явно некомфортно. Занадто багато публічності, до якої він не звик. Побутує версія, що «аксакал» української політики Гринів узагалі має намір вийти з гри. Утім, йому навряд чи це світить. На тлі реального кадрового голоду президент не розкидатиметься такими фігурами. Навіть знайти нового голову фракції виявилося непросто. Охочих багато, але таким, що задовольнить усіх, а отже, матиме шанс хоч якось упорядкувати розхристану фракцію, виявився один лише Артур Герасимов. Але чи впорається він зі своєю місією, стане зрозуміло вже найближчим часом.
БПП — типова модель, зліплена в стилі Порошенка. Номінальний голова партії Кличко зовсім на неї не впливає. Його давно треба змінити, але руки не доходять. На заміну пророкують Гройсмана, от тільки до проведення з’їзду теж руки не доходять. Яким чином відбувається реальне управління партією чи фракцією у ВР і який реальний вплив на них Порошенка, теж до кінця не зрозуміло. Президент хоча й не контролює у звичному для себе ритмі всіх партійних процесів, проте все ж таки не стоїть від них осторонь, тримаючи руку на пульсі через людей, яким довіряє, як-от Кононенко, Березенко, Гринів, щонайменше для узгодження позицій. Інше питання — наскільки це результативно. Здається, не дуже. Втім, інакше, напевно, й не можна, якщо взяти до уваги як специфічність самого Петра Олексійовича, котрий працює з особистою відданістю, так і матеріал, із яким доводиться мати справу. Як твердять в оточенні президента, процес прийняття ним рішення непростий. Хоче почути якомога більше людей, дається до переконання і не має пунктика, що все знає. Інша справа — які думки вкладаються йому в голову. У кулуарах парламенту можна почути, що Порошенко нині має всі шанси стати на граблі Януковича, бо його оточення, мовляв, зуміло обмежити коло його спілкування, максимально ізолювавши людей, які здатні висловлювати критичні думки. Можливо. Хоча разом із тим навряд чи все аж так погано, щонайменше з інтернетом він ніби на «ти» і може сам прочитати, що про нього пишуть.
Як твердять обізнані з процесом реформування в БПП, за всім цим нібито стоїть один із чільних функціонерів Сергій Березенко. Зрозумівши, що партія рухається кудись не туди й коли зараз, доки вона при владі, її не врятувати, потім буде пізно, він вирішив втрутитися. Знову ж таки навряд чи без згоди згори. Березенко, мовляв, винайняв цілу команду грузинських реформаторів на чолі з Ґіорґі Вашадзе, колишнім заступником міністра юстиції Грузії, автором тамтешніх реформ у царині eGOV/GovTech ID, біометричних паспортів, Будинків юстиції, ЕЦП, системи е-здоров’я та е-самоврядування, натхненником наших ProZorro, документ-сервісу «ГОТОВО!» і НАБУ. Тепер стоїть завдання перетворити типову партію влади з усіма її підводними рифами на структуру європейського зразка з нормальною моделлю функціонування та ще й чесним, відданим активним членством, яке не просто сидітиме, заробляючи гроші та лобіюючи власні інтереси, а й працюватиме на ідею, якої, до речі, немає. Бо яка ідея в партії влади? А коли ще й зважити на те, що нове позиціонування БПП звучить як «партія без лідера», таке собі віддане товариство, об’єднане задля втілення в життя української мрії, то побачити успіх цих амбітних планів стає навіть цікаво. Адже, як не крути, партія таки тримається на єдиному стрижні, ім’я якому Петро Олексійович. І доки він є, навести лад у цьому «мадридському дворі» буде вельми непросто…
Роман Малко “УТ”