Семен Глузман: У нас дві України — одна воює, інша краде

Погана ознака: у країні з’явилися анекдоти. Не про Леніна — про наших політичних лідерів. Злі, далеко не завжди дотепні анекдоти. У них — не традиційна для цього жанру насмішка, а злість і роздратування

Семен Глузман: У нас дві України — одна воює, інша краде

Погана ознака: у країні з’явилися анекдоти. Не про Леніна — про наших політичних лідерів. Злі, далеко не завжди дотепні анекдоти. У них — не традиційна для цього жанру насмішка, а злість і роздратування

Радянські люди захищалися від офіційної брехні численними анекдотами. Була й така серія жартів, присвячена сторіччю з дня народження В. І. Леніна. Ось один, на мій погляд, найяскравіший. Співробітник радянського науково-дослідного інституту, раніше доглянутий, такий, що стежив за своїм зовнішнім виглядом, чоловік, почав приходити на роботу в пом’ятих штанях, непрасованих сорочках. Після того, як він перестав голитися, одна зі співробітниць запитала його: «Іване Івановичу, що з вами? Ви дуже змінилися. Може, вам потрібна якась допомога колективу?» Іван Іванович заспокоїв товаришів по службі: «Все гаразд, здоровий і я, і моя родина. Проблема в іншому: наближається, як ви всі знаєте, сторічна річниця дня народження Леніна. Приходжу додому, вмикаю телевізор — говорять про Леніна. Вмикаю радіо — знову про Леніна. І так постійно. Ось я і перестав користуватися праскою і електробритвою, раптом і вони заговорять про Леніна…»

Зараз, у 2015 році, все частіше згадую цей старий анекдот, коли дивлюся і слухаю телевізійні програми про подробиці нашого внутрішнього життя. Мені кажуть про те, що влада бореться з корупцією, а я знаю, як по-старому благоденствуєфармацевтична мафія. Більше того, я знаю, що, окрім мене, про це знає мій президент. Мені кажуть, що наші солдати мають все необхідне для протистояння ворогу, а мій близький знайомий, армійський офіцер, дзвонить мені з Луганської області і розповідає про зіпсовану тушонку радянських часів, із запізненням привезені боєприпаси і солдафона-полковника, який тупо і безжально виконує накази якихось генералів, що ніколи не бачили «живої» війни. А прибулі до Києва з щирим бажанням допомогти нам офіцери НАТО грубо лаються англійською після бесіди з військово-медичним чиновником, дикою, малоосвіченою, але дуже самовпевненою людиною.

За що стояли тисячі українських громадян на Майдані? За що загинули на війні сотні романтиків, які щиро вірили в можливість благих змін у країні?.. Погана ознака: у країні з’явилися анекдоти. Не про Леніна, про наших політичних лідерів. Злі, далеко не завжди дотепні анекдоти. У них — не традиційна для цього жанру насмішка, а злість і роздратування. Дуже погана ознака. Чому? На це запитання доступно відповів відомий український соціолог: у нас зараз завершують формуватися дві України, одна — воює, піклується про солдатів на фронті, збирає гроші на гідне лікування поранених за кордоном, інша — розтрачує, жадібно поїдає і без того хирлявий бюджет. Краде впевнено, послідовно і безкарно. Вона ж створює і всілякі антикорупційні бюро, забуваючи, що з корупцією у нас давно борються тисячі прокурорів, міліціонерів і есбеушників. Ну й добра сотня дисертантів, які захистилися за корупційною проблематикою.

Декілька тижнів тому я мав можливість розмовляти за чашкою чаю з впливовим західним чиновником, що професійно аналізує нашу внутрішню ситуацію. Природно, я акцентував його увагу на системі охорони здоров’я. Розповів йому про конкретні факти багатомільйонних «відкатів», про особи «смотрящих», про жахливу кадрову політику в МОЗ. Не забув охарактеризувати й безпорадність запрошеного міністра. Наприкінці бесіди я почув таке: «Та знаємо ми все про ваше Міністерство охорони здоров’я. Знаємо в деталях. Одне можу сказати впевнено: ми хочемо вам, Україні, допомагати, і ми будемо вам допомагати. Але якщо ви, українці, не будете всерйоз боротися з корупцією, одного разу ми перестанемо вам допомагати. І тоді ви залишитеся сам на сам з російською агресією. Ми дуже не хочемо такого розвитку ситуації. Але він можливий, усе залежить від вас самих. Тільки від вас».

Боюся, новий Майдан відбудеться. Руйнівний, як видається, знову кривавий. Тільки з однією відмінністю: наших можновладців ніхто захищати не буде. Жодні «Беркути» і «Соколи» їм не допоможуть. Як і Національна гвардія і армія. Володимир Володимирович Путін йому, Майдану, всіляко допоможе. Навіть якщо його очолять Фаріон з Тягнибоком. Щиро допоможе.

Наші народні депутати батьківщину захищати не підуть. Якщо вже вони на роботу свою цілком безпечну не ходять. Ось ілюстрація: нещодавно в залі Верховної Ради засідали 250 людей. З 450-ти.