Подарунок від Путіна: вибуховий пакет замість посла
Наступного дня після відставки посла Росії в Україні Михайла Зурабова комітети Державної думи і Ради Федерації почали бадьоро обговорювати кандидатуру нового потенційного керівника російського дипломатичного представництва в Україні. При цьому депутати навіть не спробували приховати ім’я цього нового посла – колишнього десантника і представника президента в Поволзькому федеральному окрузі Михайла Бабича.
Більш того, із заявою про те, що Росія направила Україні агреман – тобто прохання щодо згоди із призначенням Бабича – виступив прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков. Чиновник визнав, що не знає, чи отримана згода, зазначив, що процедура узгодження перебуває “у процесі”, пише Віталій Портников для Radiosvoboda.org.
Ви можете заради інтересу переглянути всі попередні виступи Дмитра Пєскова і поцікавитися, чи розповідав прес-секретар президента Росії журналістам про призначення будь-яких послів до того, як було підписано відповідний указ президента. А указ може бути підписаний тільки після того, як отримано згоду з іншого боку. Саме тому, що така згода – предмет взаємного діалогу, ніхто не поспішає з оприлюдненням прізвища глави дипломатичного представництва і не призначає посла за 24 години. Я насилу пригадав схожу ситуацію, коли президент СРСР Михайло Горбачов нашвидкуруч підшукував місце для міністра закордонних справ Бориса Панкіна. Панкін – один із небагатьох радянських дипломатів, що відмовився підтримувати ГКЧП і був після провалу путчу призначений міністром, повинен був в останні дні існування СРСР поступитися кріслом глави дипломатичного відомства соратнику Горбачова Едуарду Шеварднадзе. І Горбачов вирішив направити колишнього міністра послом до Лондона. Але перед тим, як повідомити про своє рішення, президент СРСР зателефонував прем’єр-міністру Великої Британії Джону Мейджору і заручився його публічною згодою. Публічною! І ще. СРСР не воював із Великою Британією. І Панкін був дипломатом із великим досвідом, а не силовиком, що не підозрює про існування дипломатії.
Те, що відбувається зараз – це не призначення посла. Це – приниження України. Якщо українська сторона погодиться з кандидатурою, яка публічно оприлюднена Кремлем ще до отримання згоди з Києва, то таким чином продемонструє – незважаючи на війну і окупацію частини території України, залишаємося “союзною республікою”, в яку можна направити будь-якого генерал-губернатора. А якщо не погодимося – то продемонструємо “неповагу” до прагнення Москви налагодити “ефективну роботу” дипломатичного представництва. Простіше кажучи – перетворити його на диверсійний центр, про необхідність створення якого публічно говорять у найближчому оточенні путінського помічника Владислава Суркова.
Як мені здається, другий варіант кращий. Якщо Москва хоче, щоб в Києві не було російського посла – як немає українського посла в Москві – це її справа. Але Україна – це не “бананова республіка”, яку можна просто повідомити, якого посла для неї вибрали в Кремлі. Та й взагалі: такі часи в міжнародному праві давно закінчилися.
Михайло Бабич повинен залишитися вдома.