«ПЕРЕЯСЛАВ ЗАСЛУГОВУЄ НА ТЕ, ЩОБ БУТИ УСПІШНИМ МІСТОМ», – переконаний відомий на Київщині громадський активіст Микола БОГАТИР
Цю людину небайдужим переяславцям представляти не потрібно. Про Миколу Богатиря не раз писало й наше видання. Його самовіддана любов до рідного краю викликає захоплення, його стратегічне бачення розвитку туристичного потенціалу Переяславщини та і всієї Лівобережної Київщини вражає, його подвижницька робота, не оцінена недозрілими владними умами, змушує зняти перед цим молодим чоловіком капелюх. Ми все ж маємо тверду віру в те, що громада цьогоріч обере собі гідну владу, яка в повній мірі використає всі здібності та напрацювання цієї неординарної особистості.
«ПЕРЕЯСЛАВ ЗАСЛУГОВУЄ НА ТЕ, ЩОБ БУТИ УСПІШНИМ МІСТОМ», – переконаний відомий на Київщині громадський активіст Микола БОГАТИР
— Миколо Миколайовичу, скажіть кілька слів про туристичний інформаційний центр «Переяслав, з яким Ви співробітничаєте.
— Керівником туристичного інформаційного центру «Переяслав» (скорочено – ТІЦ) є місцевий підприємець Андрій Біліченко. ТІЦ знаходиться на центральній площі ім. Богдана Хмельницького, в приміщенні, яке раніше займало відділення «Райффайзен банк Аваль». Там ще на другому поверсі рекламна агенція «Фокус Медіа». Раніше заклад функціонував у дещо обмеженому форматі – як артсалон, де продавалися картини місцевих художників. Сьогодні, крім картин, це й туристична сувенірна продукція, професійно зроблена діловими та творчими партнерами «ТІЦ» – командою з Рівного «Турколекшн». Також тут можна побачити авторську виставку Миколи Богатиря, себто мою – колекцію клеймованої цегли. Для неї облаштували певне оформлення, підсвітку, і вона, як на мене, виглядає доволі цікавою. Ми з Андрієм зійшлися на думці, що Переяславський край у туристичному плані має розвиватися, в бажанні, щоб усі безцінні експонати, на які багата наша земля, працювали на місто, на Переяславщину, на всю Лівобережну Київщину. Я показав Андрієві кілька своїх маршрутів. До слова, в області маршрут «Україна-1187» був визнаний кращим у рамках проекту «Патріотичні екскурсії Київщини». За велику просвітницьку роботу на цьому та інших маршрутах з учнівською молоддю КОДА теж нас відзначила в конкурсі «Кращі практики Київщини», обравши три проекти з-поміж тридцяти.
Я вже в якості спікера розповідаю про досвід створення цього маршруту, розповідаю, як працювати з Ґуґл-картами та генерувати QR-коди, мотивуючи інших краєзнавців створювати в себе подібні патріотичні маршрути. Ми робимо апробації, маршрут уже більше двох років як реалізований, його беруть за приклад інші. Минулого року тут були гіди столиці (5 промотурів), представники КОДА, працівники Комітету Верховної Ради України, діти Скаутвіллю… Сьогодні він є основним оглядовим маршрутом, що коротко, але майже повноцінно презентує Переяслав. Не реалізовані лише міською радою питання з благоустрою та промоції, які були подані мною з урахуванням експертної думки фахівців туристичної галузі, яких я теж запрошував для допомоги в питаннях розвитку туризму.
За рахунок Андрія Володимировича, силами його співробітниці Ярини Буренко була змакетована карта маршруту «Україна-1187» й подарована місту. Цю спільну роботу громадської ініціативи «Корінь нації» та туристичного інформаційного центру «Переяслав» можна побачити біля якоря, біля пам’ятника про першу літописну згадку слова «Україна». І це лише частка підтримки наших ініціатив Андрієм Біліченком.
— Ви є працівником чи членом «ТІЦ»?
— На сьогодні ми просто активні партнери, які роблять спільну справу. Ми показали маршрути, якими можна водити туристів та екскурсантів. Це мої авторські маршрути, такі, як «Незвідана Переяславщина», «Україна-1187», «Корінь нації – мандрівка Україною крізь віки» (обласний проект маршрутів Лівобережною Київщиною), новий маршрут «1000 цікавинок», у який увійшли найцікавіші місця названих вище маршрутів. Є навіть п’ятеро людей, які можуть бути гідами цих маршрутів, якщо, звичайно, ми вийдемо на такий рівень, що до нас захочуть їхати туристи. Моя давня мета – щоб туристи до нас приїжджали не на день, а на три дні. В одному з попередніх інтерв’ю вашому виданню я вже говорив про цей проект «Три дні». Знають про нього і в РДА. Всі свої розробки я підв’язую до цього стратегічного проекту.
— Такі організації, як «ТІЦ», дуже потрібні місту…
— Безумовно. Є екскурсійний відділ при заповіднику, який займається переважно тим, щоб екскурсанти приїжджали в Переслав і відвідували музеї. Ми ж працюємо над тим, щоб залишати туристів на кілька днів, щоб показати їм максимум, не лише музеї, не лише не музейні об’єкти Переяслава та його околиць, а й Лівобережну Київщину, переконавши, що саме наше місто є його туристичним центром. Свого часу обговорювалося питання створення подібного комунального закладу, проте я не впевнений у його ефективності. Простіше дати можливість розвивати туристичну сферу підприємцям. Зацікавити туриста велотуризмом, гастрономічним туризмом… Щоб турист побував у музеях, проїхав до Цибель, по дорозі оглянувши ще сім цікавинок, помилувався заходом сонця над Дніпром. Наступного дня відвідав музей просто неба, після чого на яхті здійснив подорож над затопленими селами, де стояли щойно побачені ним хати та церкви… Якщо цим зацікавляться туристи, вони почнуть сюди їздити, на цю перспективу відреагують інвестори, які побудують тут готелі та іншу інфраструктуру.
— Розкажіть, будь ласка, про маршрут «1000 цікавинок».
— Знаєте, в моїх напрацюваннях близько двох десятків маршрутів. Частина з них уже повністю готова для проведення туристів. Проте туриста треба чимось «заманити». Я об’їздив велосипедом десятки тис. км теренами Переяславщини та Київщини в пошуках цікавих об’єктів. Один із них – природний тунель, який за деякими критеріями не поступається знаменитому «Тунелю кохання» біля селища Клевань на Рівненщині. Наш тунель знаходиться на території Згурівськго району, через нього проходить діюча залізнична колія, що з’єднує два заводи, навколо повно ожини, поряд красиве озеро. Що цікаво, про цей тунель навіть із місцевих жителів мало хто знав, а хто і знав, не бачив у ньому великого потенціалу. Ось такі об’єкти і входять у маршрут «1000 цікавинок». Вони входять і в інші маршрути, які я вже згадував: «Незвідана Переяславщина», «Україна-1187», «Корінь нації – мандрівка Україною крізь віки». Крім того, в «1000 цікавинок» є такі об’єкти, які не ввійшли у вищезгадані маршрути: давньоруське городище в Ташані, Ташанський парк, Добраничівська стоянка доби пізнього палеоліту, величезний майдан Телепень та музей-садиба Катерини Білокур на Яготинщині, там же цілюще джерело святої Параскеви, саме місто Яготин зі своїми музеями. І фініш, за моїм задумом, має бути саме у згурівському тунелі. Минулого літа я запросив до тунелю Суспільне телебачення і ми закликали подавати всіх бажаючих власні пропозиції з назвою. Дуже цікавих не знайшов, тож ми з моєю 9-річною донькою Діаною вирішили запропонувати назву тунелю таку ж, як і назву маршруту: «1000 цікавинок». Ми плануємо розробити понад 500 QR-кодів, можливо, з допомогою облдержадміністрації, можливо, через гранти, але цю ідею слід усе ж втілити в життя. 800 м тунелю плануємо розділити на зони QR-кодами, які розповідатимуть про видатних особистостей, історичні події, цікаві об’єкти Київщини і т.д. Людина, зчитавши на свій мобільний телефон потрібну їй інформацію, дізнається багато нового і, можливо, користуючись нею, запланує свої майбутні подорожі сюди ж, на Лівобережну Київщину.
— А хто обслуговуватиме цей маршрут?
— Якщо є люди, які можуть працювати екскурсоводами чи то за договором із ТІЦ, чи працівники туристичних фірм Києва, я готовий надавати їм безкоштовну інформацію. Співпрацюючи з ТІЦ, з КОДА, з РДА, з МГО «Нова хвиля» та іншими партнерами, ми сподіваємося зробити цей маршрут головним на Київщині.
Хочеться, щоб завдяки таким задумкам, новаціям, цікавинкам турист не просто подорожував, а надихався Україною, українством, цінував і беріг землю, якою ступають його ноги. І щоб батьки прищеплювали своїм дітям розуміння того, що Україна – це особлива країна, одна з найкращих на земній кулі. Дані про кожний об’єкт цього маршруту можна буде дізнатися в Інформаційно-просвітницькому центрі «Народний музей», який створюється по вул. Шевченка, 3. На цьому оглядовому маршруті можна буде побачити і музеї, й унікальну архітектуру Лівобережної Київщини, і пам’ятник на честь першої літописної згадки слова «Україна», і затоплену територію, на якій були розташовані села Циблі, Комарівка, Городище, В’юнище, Козинці, Андруші, Підсінне, Зарубинці, Монастирок, Трахтемирів, й оглядовий майданчик затопленої території, і давньоруські городища, і Змієві вали, і місця, де бував Тарас Шевченко, й феномени природи, й цілющі джерела, і місця Сили, й багато іншого цікавого та унікального. Між іншим, якщо взяти до рук українські гривні, то більшість діячів, зображених на них, прямо чи опосередковано має стосунок до території маршруту «1000 цікавинок».
— Незабаром буде проведений традиційний заплив «Дніпро ревучий»…
— «Дніпро ревучий» став уже культовою подією на Переяславщині, яка цього року проходитиме вп’яте. Це спортивно-культурологічна акція, яка пропагує здоровий спосіб життя, бажання й усвідомлення необхідності збереження історичної пам’яті, в першу чергу унікальних територій затоплених сіл Переяславщини, патріотичне виховання, дбайливе ставлення до екології, демонстрацію туристичного потенціалу міста, презентує різноманітні проєкти, тобто це захід, який намагається вирішити цілий ряд духовних, культурних та соціальних питань. Однією із його складових є заплив на Канівському водосховищі, де учасники перепливають Дніпро з одного берега на другий. Ми відправляємося до Зарубиної гори і звідти перепливаємо на лівий берег. У цих запливах беруть участь навіть люди, які жили в затоплених селах. Минулого року один із них розповідав тележурналістам ТРК «Альта» про свої спогади життя в селі Андруші. Ми щороку запрошуємо таких переселенців на захід і вони на його початку виступають зі спогадами. Ідея цієї акції належить ГІ «Корінь нації», але її втілення в життя є командною роботою. В організації дійства брали участь голова КПГО «Переяславський скарб» Тарас Нагайко, голова ГО «Старий Дніпро» Віталій Іващенко зі своєю командою, міська рада, райдержадміністрація, Циблівська ОТГ, інші партнери. Ну і, звичайно, ГІ «Корінь нації», представники якої не лише «народили» цей проєкт, але й активно організовують його. Однією з основних ідей заходу є збереження пам’яті про затоплені села.
— Коли відбудеться заплив?
— 8 серпня. Особливістю минулорічної акції, крім традиційної дистанції 3-3,5 км, була участь п’яти чоловік у запливі на дистанцію 10 км: від Трахтемирова до Зарубинець і далі до Скаутвіллю, де фінішували учасники обох дистанцій. 10 км – це водна марафонська дистанція, яку вперше в нашому місті подолали учасники з Кременчука, Києва та Переяслава. Цьогоріч ми повторимо марафонську дистанцію, але змінимо маршрут. Всі стартують разом із Зарубинець, але звичайні плавці попрямують до Скаутвіллю, а марафонці – до затопленої циблівської церкви св. Іллі. Крім того, ми вперше офіційно оголосимо, що територія, на якій проводиться захід, з 8 серпня називатиметься, скоріше за все, півостровом Переяславсь-ким. На честь цієї події 28 липня я проплив 14 км: від «Нібулону» затокою Куряче горло, це 7 км, і ще 7 км – до місця, де Трубіж впадає в Дніпро, тобто до насосної станції. Бо цей півострів омивається і затокою Куряче горло, і Трубежем, і Дніпром.
— На заході «Дніпро ревучий» Ви говоритимете про стан наших річок?
— Безумовно. Два роки поспіль ми сплавлялися по Трубежу, від витоку до гирла, фіксуючи на фотоапарат екологічні проблеми на шляху. 2018-го спуск відбувся майже без перешкод, 2019 були проблеми з проходженням, а цього року розпочати маршрут Трубежем з Чернігівської області через зневоднення було взагалі не реально, тому ми Трубежем і не сплавлялися. А що робиться з Альтою? У Харківцях, де ще 2014 року плавали лебеді, нині ростуть верби! Ми з тележурналістом «Альти» Іванною Данюк готуємо про пересихання річок відеоролик, який теж показуватимемо на «Дніпрі ревучому». Буде ще чимало презентацій і ми запрошуємо всіх охочих зробити презентацію, організувати виставку чи провести майстер-клас. Участь у заході безкоштовна.
— Що за нічний заплив, в якому Ви нещодавно брали участь?
— Український спортсмен і підприємець Дмитро Полупан організував серію запливів через великі річки України Legendary Swim. Удосконалюючи свій захід «Дніпро ревучий», я звернувся до нього з проханням посприяти з буйками. Минулого року для нашого запливу я за власні кошти орендував у нього буйки. Розуміючи, що наша акція проводиться на ентузіазмі, Дмитро надав нам суттєві знижки. Мало того, він приїхав на минулорічний заплив «Дніпро ревучий», побачив усе на власні очі і включив Переяслав до переліку своїх п’яти стартів. Півтора місяця тому він приїжджав на оглядини, я показав йому всі місця Переяславщини, де можна організувати запливи. І от у неділю, 26 липня, заплив серії Legendary Swim уперше пройшов у Переяславі. Він так і називався: Legendary Swim – Pereyaslav. Це був масовий захід, адже в ньому взяли участь понад 250 чоловік із усієї України. Запливи були на дистанції 2, 6 та 12 км, а також естафета. Після Переяслава запливи Legendary Swim відбудуться в Білгород-Дністровському та в Херсоні.
— Але ж ця акція проходила вдень…
— Так. А той захід, про який Ви запитуєте, відбувся 20 липня в Підгірцях під Києвом, на так званих Голубих озерах. Це були два запливи. Вдень у змаганнях на 2 км взяли участь близько 140 чоловік. А вночі на трасі запливу довжиною 1 км були встановлені буйки з ліхтариками всередині, кожний учасник мав на руці браслет, який теж світився. Це був заплив не на час, а з метою популяризації спорту і проведення заходу, якого в Україні ще не було. Дійство було дуже видовищним. Я взяв у ньому участь з метою підтримати Дмитра Полупана. Дякую йому за таку чудову ініціативу.
— Розкажіть про клеймовану цеглу, яку Ви готові приймати від людей.
— Сподіваюся, що моя авторська колекція клеймованої цегли ще допоможе місцевим краєзнавцям. Клеймована цегла почала виготовлятися з середини ХІХ ст., активно виготовлялася на початку ХХ ст. Вона значно якісніша від сьогоднішньої. Клеймо ставилося для того, щоб знати, хто виробник продукції. Клеймо виготовлялося у вигляді напису, наприклад, прізвища, ініціалів, абревіатури чи логотипу. Воно виконувало роль гарантії якості та реклами виробника. Це моє захоплення почалося у 2015-16 рр., під час активних велопошуків цікавих місць, рослин, дерев. У таких подорожах я неодноразово натикався на клеймовану цеглу. Я взяв одну цеглину, потім другу… За порадою археологів став записувати, коли й де її взяв, з якого місця чи приміщення. На сьогодні в моїй колекції цеглини з Київщини, Черкащини й навіть із Західної України. Мій однодумець і партнер Андрій Біліченко надав у «ТІЦ» приміщення, навіть замовив меблі з підсвіткою кожної ячейки, тож у його центрі я й облаштував цю виставку. Знаєте, возити по кілька цеглин з Чопилок чи черкаських сіл велосипедом дуже важко й довго. Нині я планую заохочувати до пошуків цегли туристів, які заходитимуть у ТІЦ. Охочі долучитися можуть приносити чи присилати клеймовані цеглини з обов’язковим фото об’єкту, з якого вона була взята, не руйнуючи сам об’єкт. Запрошую на виставку клеймованої цегли в туристичний інформаційний центр «Переяслав», який працює з четверга по неділю. Там можна дізнатися багато цікавого.
Це моє захоплення почалося у2015-16 рр., під час активних велопошуків цікавих місць, рослин, дерев. У таких подорожах я неодноразово натикався на клеймовану цеглу. Я взяв одну цеглину, потім другу… За порадою археологів став записувати, коли й де її взяв, з якого місця чи приміщення. На сьогодні в моїй колекції цеглини з Київщини, Черкащини й навіть із Західної України. Мій однодумець і партнер Андрій Біліченко надав у «ТІЦ» приміщення, навіть замовив меблі з підсвіткою кожної ячейки, тож у його центрі я й облаштував цю виставку. Знаєте, возити по кілька цеглин з Чопилок чи черкаських сіл велосипедом дуже важко й довго. Нині я планую заохочувати до пошуків цегли туристів, які заходитимуть у ТІЦ. Охочі долучитися можуть приносити чи присилати клеймовані цеглини з обов’язковим фото об’єкту, з якого вона була взята, не руйнуючи сам об’єкт. Запрошую на виставку клеймованої цегли в туристичний інформаційний центр «Переяслав», який працює з четверга по неділю. Там можна дізнатися багато цікавого.
Якщо хтось може передати цеглу з клеймом, якого немає в колекції, я її з вдячністю прийму. Мені треба лише інформація: хто передав, звідки і бажано, хто виробник, тобто власник заводу. У перспективі виставка має зайняти половину однієї з кімнат інформаційно-просвітницького центру «Народний музей», що по вул. Шевченка, 3. Думаю, що років через два в нас буде повноцінна виставка. До слова, виставка є і буде безкоштовною. Нам головне показати, наприклад, цеглину з клеймом «КГ» (князь Горчаков) і поруч світлину, як виглядав замок князя Горчакова.
Якось на березі Дніпра, біля руїн церкви Іллі-пророка я підібрав цеглину і сфотографував саму церкву. Таким чином, можна проводити змістовніші екскурсії. Ще цікавий факт. Коли стіна Вознесенського монастиря розвалювалася, з неї почала випадати клеймована цегла. А я знаю, що монастирська стіна будувалася раніше, ніж почала вироблятися така цегла. Це свідчить про пізнішу реконструкцію стіни. Думаю, що такий факт може допомогти науковцям у їхніх пошуках.
— Якої Ви думки про поділ районів на Київщині?
— Відповісти коротко на таке складне запитання важко. Тому моя відповідь вийде неповною і, можливо, я не зумію чітко висловити все, що відчуваю. Знаєте, так і хочеться сказати, що під поділом районів на Київщині ховається поділ іще чогось, про що ми не знаємо. Так і хочеться процитувати Шевченка: «Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають». До останньої версії поділу районів є дуже багато запитань. І дуже багато невідповідностей, коли відстань від нового райцентру до дальнього села складає понад 100 км. Згідно з поділом Київ є й залишається центром, а навколо нього міста-супутники теж тепер є новими центрами. Яка ж це децентралізація? І найголовніше. Значення Києва, Чернігова та Переяслава в процесах державо- та націєтворення ні в кого не викликає сумнівів. Це три столиці давньоруських князівств. На сьогодні і Київ, і Чернігів є навіть не районними, а обласними центрами. А де Переяслав? Зате в Переяславі на колишній площі Переяславської ради стоїть пам’ятник міфологічному возз’єднанню. Ідеологія держави-агресора продовжує диктувати нам порядок денний. Під тим пам’ятником знаходяться фундаменти храму княжого двору Володимира Мономаха, в тому дворі проживали переяславські князі, які в більшості своїй потім ставали князями київськими. І жодної інформаційної таблички про це немає.
Священна Переяславська земля надихала великого Тараса на пророчі слова, тут діяли видатні історичні та культурні постаті. Переяславщина має таку могутню духовну силу, яка не використовується й на 10%. Навіть із перерахованої крихти історичних аргументів хотілось би бачити Переяслав районним центром. Економічних та географічних доказів теж вистачає. У Переяслава через найбільшу водну артерію України Дніпро є вихід у Чорне море та Світовий океан. Через наше місто проходить траса державного значення, недалеко траса міжнародного значення. Ми маємо потужну лікарню. Та й сама лікарська справа починалася саме тут. Ми повинні мати статус районного центру і розвиватися саме як районний центр. Про це можна дуже довго й емоційно говорити, але я не підтримую нинішній поділ на райони. Хай би було три райони – Броварський, Бориспільський та Переяславський, цей оптимальний варіант, думаю, влаштував би всіх. Ми не змогли відстояти свій статус.
Можна, звичайно, говорити, що ми слабко попрацювали. Проте головна причина, на мою думку, інша. У тих, хто керує державою, на першому місці – не Україна. А для України потрібний сильний Переяслав – географічний, просвітницький та адміністративний центр. Друга причина – невелика активність громади і, в першу чергу, влади, як міста, так і району. Я ще більше року тому записав відеозвернення до обласної, міської та районної влади з закликом залишити Переяславу статус районного центру. Але Переяславщині не вистачило живого діалогу з яготинською, згурівською, баришівською, березанською громадою, тому переваги перебування в переяславській громаді не були озвучені і, відповідно, почуті нашими сусідами. Я хочу подякувати Андрію Іващенку та його однодумцям за активність, за палке бажання виправити ситуацію і захистити Переяслав. Якби таке бажання було в більшості членів громади та в керівництва, думаю, нас би почули. А тепер давайте не будемо шукати винних, оголошувати їхні прізвища, а усвідомимо, що винен кожен із нас, хтось більше, хтось менше. Давайте жити далі і все робити для того, щоб Україна ставала сильною, щоб до Переяслава їздили туристи, а для цього слід показувати місто з кращого боку. У складі кого чи чого Переяслав би не був, він заслуговує бути успішним містом.
— Якої Ви думки про ситуацію з кіоском біля Вознесенського собору?
— У відеоролику-зверненні до громади та керівництва міста, опублікованому на ФБ, я щиро виклав свою думку з цього приводу. Я підкреслював, що ми маємо акумулювати свою енергію на те, щоб робити Переяслав кращим, а не витрачати її на опір і подолання помилок, які нас гальмують. І тоді Переяслав, якщо й не буде районним центром, усе одно стане успішним туристичним центром. Виходячи з цієї логіки, я утримаюся від коментарів щодо оздоблення «Серця Переяслава». Скажу лише, що не розумію, чому не підтримуються пропозиції та зауваження, які я напрацював за роки своєї діяльності. Це стосується головного оглядового маршруту міста «Україна-1187» по Переяславу. Ми привозили сюди фахівців, тому мої ідеї – це вже не лише власні думки. Вони перевірені досвідом, заходами, апробаціями, тестами. Але коли біля якоря, на початку головного маршруту міста, де поруч немає парковки для автомобілів та автобусів із туристами, стоїть туристично-інформаційна реклама маршруту, а автобус із туристами у якомусь місці маршруту не може проїхати, то яка цінність цієї реклами? І таких місць на маршруті – 3-4.
Звичайно, комфортні зони в місті робити треба. Але якщо турист не може проїхати по маршруту, якщо він о 9-й ранку не має можливості самостійно знайти, де похарчуватися, якщо йому немає де переночувати (хоча для цього більше слід працювати з інвесторами), то такі питання слід вирішувати в першу чергу. А сьогоднішня пріоритетність влади мені трохи не зрозуміла. Я організував у місті 5 робочих презентаційних турів потенціалу Переяславщини з метою популяризації туристичних місць, маршрутів та програм для туристичних гідів, екскурсоводів, представників туристичних фірм та КОДА. Це була така минулорічна промокомпанія. Вона складалася з 5 презентаційних днів для різних людей. Вони сказали: поки у вас за фабрикою по вул. Шевченка буде сміттєвий контейнер, ми туристів сюди не повеземо. А контейнер так і стоїть, хоча ці питання обіцяно було вирішити в конкретні строки.
— 2020-й рік у Переяславі оголошений роком туризму. Як Ви в цьому плані оцінюєте перші 6 місяців?
— На це питання я можу відповідати годинами. І є про що казати, є за що відчувати біль, є за що відчувати гордість. Як писав Олександр Олесь, «з журбою радість обнялась».
Для мене було несподіваним оголошення 2020-го роком туризму. Ще більшою несподіванкою було отримати від міського голови повідомлення про те, що це я надихнув владу оголосити 2020 рік роком туризму. Це було приємно, адже я працюю вже багато років, а видимих результатів обмаль. Наведу конкретний прилад. Маршрут «Україна-1187» уперше був поданий до міської ради 2016 року, коли міські ради та райдержадміністрації мали надати туристичні маршрути на електронну адресу КОДА. Проте він осів десь у чиновницьких шухлядах.
Я працював над своїм маршрутом, удосконалював його. 2017 року облдержадміністрація проводила семінар-навчання «Патріотичні екскурсії Київщини». Я вже мав заготовку й разом із командою Переяслава презентував свою роботу, яка була визнана найкращою.
На наступному семінарі, вже 2018 року, я захищав свою роботу, виступаючи в ролі екскурсовода. На моє здивування, отримав позитивні відгуки від київських екскурсоводів (я ж не професіонал у цій сфері). 2019 року мене включають до команди спікерів і я маю ділитися досвідом, як створювати маршрути, як їх прокладати по Ґуґл-картах, як генерувати QR-коди. Паралельно на міністерських заходах у Бучі ми також розповідали про цей маршрут. У Переяславі ще з 2017 року з цього приводу на різних заходах я виступав разів із 7. Міський голова, керівники відділів і управлінь були на маршруті, знали про проблеми, які потрібно вирішити для доведення його до повної готовності. В кінці минулого року, коли вже було відомо про рік туризму, ми повторно з Тарасом Костіним проїхали велосипедами по проблемних місцях маршруту. Вже більше року на сайті міської ради опублікований перелік пропозицій, зауважень, які слід пріоритетно вирішити в туристичних питаннях. Ми їх зменшили до 30-ти. Тарас Вікторович пообіцяв предметно працювати по цьому переліку. Я зрадів тому, що, нарешті, щось почалося. І були наради, завдання і виїзди, але, на моє глибоке розчарування, з того переліку не зроблено фактично нічого, натомість деякі перспективи перекреслені і взагалі функціональність перебування на маршруті не покращилася. Й автобусом не можна проїхати, і сміття, як було, так і залишилося, і пропозиції від гідів Києва не враховані. Я не розумію, чому треба робити якісь дрібні, третьочергові речі й не надавати перевагу основним.
Головним інструментом для оригінальної популяризації туристичного Переяслава мав би стати інформаційно-просвітницький центр «Народний музей». Для цього слід було б виділити з міського бюджету 447 тис. грн. для повного ремонту приміщення по вул. Шевченка, 3. Але я мав необережність запропонувати пересадити дерева від пам’ятника про першу літописну згадку слова «Україна», адже на нарадах домовлялися, що там має бути тверде покриття, щоб на тому місці одночасно могла перебувати більша кількість туристів. Бо великі групи туристів ті газони просто витопчуть. Після того, як мені тричі відмовили в облаштуванні стоянки для туристичних автобусів навпроти магазину «Сезон», я зрозумів, що цей рік туризму – фальшивий. Бо немає підтримки від влади, не зроблений ремонт приміщення по вул. Шевченка, 3, відповідно, не запрацював на повну силу ІПЦ «Народний музей». А підтримка влади і робота «Народного музею», можливо, привернули б до нас більше уваги області та сусідів, які б, можливо, побачили перспективу Переяслава як туристичного центру і не прагнули б так до Борисполя. Щодо року туризму, то він ще не завершився, тож підбивати підсумки зарано. Зрозуміло, що в жовтні місцеві вибори, тому на владу я не покладаю великих сподівань. Але ми, активісти та ентузіасти, робитимемо все від нас залежне для популяризації міста та розвитку туризму. Звичайно, нам потрібна допомога. Нам потрібен ремонт, апаратура, обладнання, дієвий заклад, у якому ми показуватимемо Переяслав у найкращому ракурсі.
— Які Ваші побажання переяславцям?
— Нині небайдужі переяславці знаходяться в певному стресі: а що ж буде далі після втрати містом статусу райцентру? Я вважаю, що не варто гадати, а бажаю своїм землякам терпіння і сили пережити ці важкі часи. Не покидати місто в пошуках кращої долі. Нам не вистачає позитиву, взаємопідтримки та єдності. Єдності в тій ідеї, що Україна починається з нас, Україна починається з Переяслава, і ми повинні думати і про сьогодення, і на роки та століття вперед.
Олександр МАТВІЄНКО
Як повідомив у ФБ Андрій Іващенко, карта вже у Миколи Богатиря є. Він її активував. Станом на 9:45 3 вересня вже зібрано 4849 грн. Щиро вдячні за небайдужість та просимо поширювати у соціальних мережах, меседжерах…
«ПЕРЕЯСЛАВ ЗАСЛУГОВУЄ НА ТЕ, ЩОБ БУТИ УСПІШНИМ МІСТОМ», – переконаний відомий на Київщині громадський активіст Микола БОГАТИР
Долучаємося!
«ПЕРЕЯСЛАВ ЗАСЛУГОВУЄ НА ТЕ, ЩОБ БУТИ УСПІШНИМ МІСТОМ», – переконаний відомий на Київщині громадський активіст Микола БОГАТИР