Навіщо Росії переговори Савченко з терористами

Мінська зустріч народного депутата України Надії Савченко з ватажками так званих “народних республік” – якщо ця зустріч дійсно була – одна з найбільш дивних подій останнього часу. У самому факті цієї зустрічі дивно все. І те, що вона проходила в умовах суворої конспірації. І те, що Савченко нічого не хоче про це говорити. І те, що ні про які результати цієї зустрічі не можна казати. Це наштовхує на думку, що ми знаходимося тільки на початковому етапі операції російських спецслужб, сенс якої стане зрозумілий тільки з часом.

Почнемо з того, що якщо навіть припустити, що для обміну заручників необхідна згода Захарченка та Плотницького – хоча це, звичайно ж, дивне припущення, бо питання звільнення українських громадян вирішують не в Донецьку чи Луганську, а в Москві – то для контактів з ватажками “ДНР” та “ЛНР” зовсім не потрібна Савченко.

Саме для цього в контактній групі присутній Віктор Медведчук. Не знаю, чи потрібно пояснювати, що колишньому главі адміністрації президента України в Кремлі довіряють більше, ніж Савченко. Більш того, Медведчук може проводити переговори не тільки з Захарченком та Плотницьким, але й з представниками російського керівництва і військового командування. Тому якби в Москві дійсно хотіли б вирішити якісь конкретні питання, пов’язані зі звільненням українських громадян – а на це днями натякав глава російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров (знову ж таки, не Захарченко) – то говорили б з Медведчуком, а не з колишньої льотчицею.

Але Москві потрібні не переговори про звільнення заручників, а легітимізація “народної влади” на окупованих територіях. Коли українське керівництво веде переговори з керівництвом Росії – нікого не звільняють, бо ж Кремль не може вплинути на “справжніх” учасників конфлікту.

А ось коли представник “народу” – Надія Савченко розмовляє з іншими представниками “народу” – Захарченком та Плотницьким – досягається реальний результат. Тому що це не конфлікт між Україною і Росією. Це громадянський конфлікт. І навіть якщо Надія Савченко дзвінко і голосно це не скаже під час процедури звільнення наших співгромадян, сам шлях досягнення мети може свідчити про те, що розмовляти треба з “народною владою”.

Це, власне, те, чого домагається Росія. Те, чого вона вже давно домоглася в інших регіонах, які перебувають під її контролем. Новому президенту Придністров’я, який був обраний вчора на чергових виборах, для спілкування з керівництвом Молдови не потрібна ніяка Савченко. І ніякого сумніву у навколишнього світу, що мова йде про внутрішньомолдавський конфлікт, немає.

Хоча новий президент Придністров’я – така ж кремлівська маріонетка, як і його попередник. І якби Москва не захищала придністровський режим, питання відновлення територіальної цілісності Молдови було б вирішене за 24 години.

Саме доказ того, що мова йде про внутрішньоукраїнський конфлікт, може стати приводом для пом’якшення або навіть скасування санкцій проти Росії. А скасування санкцій – головна мета російської дипломатії, цим Кремль займається багато місяців поспіль, бо ж 2017 рік є принциповим для долі цілої низки державних компаній країни.

Тому спілкування Савченко з ватажками найманців – воно не для нас. І не має на увазі створення нових політичних можливостей для самої Савченко.

Кремль, таким чином, створює пропагандистську можливість для нової американської адміністрації. Можливість сказати – ось, ви бачите, вони там без нас домовляються і навіть героїчна Надія в цьому бере участь. А тиск на Росію тільки шкодить цьому конструктивному процесу.

Слова “ми не повинні бути заручниками амбіцій Києва” можуть бути вимовлені саме на тлі зусиль Савченко. Це сценарій, який Москва може запропонувати колишньому співробітнику штабу Трампа Картеру Пейджу, який обговорює зі своїми російськими конфідентами саме скасування санкцій.

Тому що у відповідь на побажання збереження обличчя нової адміністрації при скасуванні санкцій, Пейджу – або будь-якому іншому американському переговірнику з неясними повноваженнями – може бути запропонований саме такий хід подій. Але, для того, щоб сценарій почав здійснюватися на світлі, а не у тіні, Кремлю потрібні будуть гарантії готовності Заходу погодитися з тим, що Росія більше не сприймається як учасник конфлікту на Донбасі, виводиться за дужки. Тоді ми побачимо російську спецоперацію у всій красі і її учасники не будуть заперечувати своєї в ній участі.

А то, з чим ми стикаємося зараз – це всього лише репетиція. Репетиція “громадянської війни”.