Депутатські вотчини: Кому насправді належить Київщина
Як відомо, Київщина розділена на дев`ять мажоритарних виборчих округів. Тобто, область в Верховній Раді представляють дев`ять нардепів-мажоритарників, які повинні опікуватися благополуччям своїх виборців. В реальності, ситуація така, що ці депутати вважають округ власною вотчиною і використовують її лише задля досягнення власних інтересів. То хто ж ті “князьки” Київської області?
Відкриватиме наш імпровізований “ТОП-9”, депутат з 92-го виборчого округу — Віталій Гудзенко, людина, про яку можна довго і багато говорити. Він і бізнесмен, і господарник, і політик, який навіть встиг посидіти в кріслі заступника губернатора Київської області.
Гудзенко розпочинав свій політичний шлях з партії “Сильна Україна” та навіть очолював їхню обласну організацію. Кому симпатизували “силачі” всі ми добре знаємо – ця політична сила злилася з “Партією регіонів”. Разом з іншими однопартійцями до табору регіоналів перекочував і Гудзенко. І вже з біло-блакитним партійним квитком займав крісло заступника. До речі, головою облдержадміністрації, на той час, був ще один “регіонал” Анатолій Присяжнюк. Вдвох вони дуже гарно товаришували. Розповідали, що новоспеченого зама навіть брала на полювання з собою верхівка партії. В період Революції Гідності він активно підтримував “Антимайдан”, поставляючи їм продукти та дрова.
Проте, будь-яка влада не може тривати вічно. От і часи регіоналів минули, але не для Гудзенка – він не те що не втратив, а й насправді, непогано піднявся після повалення режиму Януковича: вже в 2014 році він стає нардепом від БПП. Виникає логічне запитання: чи задоволена громада вибором і наскільки Віталій Іванович виправдав їх сподівання? Чи допоміг якось реально, і чи є окрім публікацій матеріалів, де його прославляють в образі хорошого господарника і прогресивного бізнесмена, реальний результат його діяльності? Наступні вибори покажуть результат його роботи.
Наступним у нашому списку «феодалів» є колишній очільник Вишгородської РДА — Ярослав Москаленко. З першого погляду, ця людина ніби є прикладом наслідування для багатьох політиків. Але давайте поглянемо детальніше. Свій політичний шлях Ярослав Миколайович розпочав у 2006 році. Тоді він був обраний депутатом Вишгородської районної ради, а вже через рік очолив її. За час його головування райрада реалізувала ряд необхідних земельних проектів, які дали змогу додатково наповнити бюджет. Ходять слухи, що не тільки району.
Очоливши райдержадміністрацію в 2010 році він продовжив вирішення проблем в земельній сфері. Головування в районі вийшло недовгим, оскільки цього ж 2010 року Москаленко перебрався до КОДА, де зайняв крісло першого заступника голови, ким на той час був знову ж таки одіозний Анатолій Присяжнюк. Проте, схоже що області для пана Ярослава виявилося недостатньо і вже в 2012 році по 96-му виборчому округу він пройшов до Верховної Ради і став нардепом від “Партії регіонів”.
За часів режиму Януковича Москаленко активно вів справи із членами “Сім`ї”, та дуже добре затоваришував з головою Київської ОДА. Він виявився замішаним в кількох скандалах навколо передачі земель членам своєї родини, Анатолію Присяжнюку та, найголовніше, йому навіть закидають передачу Януковичу “Межигір`я”. До того ж Москаленко опинився серед тих депутатів, хто голосував за “диктаторські закони 16 січня”, а це вже багато чого говорить про відданість регіоналам.
Після втечі “баті” Ярослав Миколайович не втратив своїх позицій, вдруге пішов до Верховної Ради і зумів навіть “пропихнути” свою людину на місце голови Київської ОДА. Ним став Олександр Горган, який слухняно виконує всі вказівки свого “патрона”. Очевидно, що поступатися своїми позиціями в області Москаленко, який нині у Верховній раді є головою депутатської групи «Воля народу», ні перед ким не збирається, проте, є і інші молоді, амбітні політики, протистояння з якими може дорого коштувати “князьку” Вишгородської землі.
На Фастівщині і Макарівщині депутатом-мажоритарником є Руслан Сольвар. Політичний шлях свій він розпочав у 2012 році, коли переміг на 91 виборчому окрузі, балотуючись від партії «УДАР». Сольвара часто називають людиною Артура Палатного — ще одного авторитетного ”ударівця”.
При цьому, вперше пішовши на вибори, Сольвар зміг перемогти Михайла Поплавського та Олександра Суслова. На вибори він йшов дуже самовпевнено, пафосно заявляючи що він “майбутній герой України”, оскільки має власний план розвитку економіки. Про деталі цього плану він не говорив. Вже йде п’ятий рік його перебування в Раді, а реалізації його ідей до сих пір не видно…
Примітно також те, що Сольвар не приховує справжніх причин свого приходу в парламент. Only business.
З отриманням депутатського мандату, для нього почалися хороші часи. Наразі він контролює ряд компаній, які спеціалізуються на вантажних перевезеннях. Але переглядаючи його декларації, нічого такого там помітити не вдасться. Сольвар є власником кількох транспортних компаній. Протягом довгого часу житла в нього не було. Утім, у грудні минулого року у Сольвара з’явилися дві квартири і один будинок на загальну суму 36 млн гривень.
Ще один колишній “сильний українець” та “ударівець” – Павло Різаненко, пройшов до Верховної Ради по округу № 97 (Бровари, Березань, частина Баришівського району). Згідно з біографією, він володіє великим досвідом роботи в інвестиційній та банковій сферах. Але саме тут починають виникати запитання. Справа в тому, що основний досвід роботи він здобув в Росії, а останнє його місце роботи в сусідній державі – компанія «ВСМПО-АВІСМА» напряму працює з Мінооборони РФ (компанія займається виготовленням комплектуючих підводних човнів, космічних ракет та авіації). І займав там теперішній нардеп не багато не мало, а посаду члена ради директорів.
До речі, саме його робота на нинішнього агресора ледь не коштувала йому мандата. Пропрацював він там аж дев`ять років і активно з`являтися в Україні він почав тільки в 2010 році. Та коли справа дійшла до суду, то докази про його перебування в Росії не були достатніми для служителів Феміди: справу закрили, а Різаненко отримав крісло у парламенті.
І зараз він намагається уникати відповіді на запитання про роботу в РФ. Окрім того, цікавий факт: коли в 2006 році АВІСМА перейшла під контроль “Рособоронескспорта”, то з того часу Павло Олександрович в усіх своїх деклараціях вказував себе “тимчасово безробітним” а його дохід, судячи з декларації 2009 року (перед місцевими виборами в Броварах), склав трохи більше 14 тисяч гривень. Проте вже в декларації 2011 року він вказує дохід в майже 3 млн. гривень. Отримані ці кошти були від продажу нерухомості в Ялті, до того ж, все відбулося в 2011 і купівля і продаж. Але залишається незрозумілим те як він прожити з 2007 до 2011 на 14 тисяч гривень? А треба ж і родину годувати, і Каєн заправляти.
Очевидно, що після перерозподілу акцій АВІСМИ Різаненко отримав солідну суму компенсації, а продаж 2011 року був необхідним щоб хоч якось легалізувати ці кошти. Ще лунала цікава інформація про те, що в даного персонажа були тісні зв`язки і з одіозним олігархом Фірташом, які маскувалися під “боротьбу” з “групою Фірташа”, однак доказів цьому немає.
Отож, з впевненістю можна сказати, що рано чи пізно, справжня діяльність Різаненка випливе назовні. Окрім того, до подій Євромайдану він постійно, відкритим тексом наголошував на тому, що потрібно зміцнювати звязки з компанією АВІСМА (вже складовою “Рособоронексорту”), прикриваючись еконрмічно привабливими перспективами. При цьому, він має хороше прикриття — БПП, а це вже ставить під сумнів чесність членів пропрезидентської фракції.
Усім добре відомий козак з Майдану Михайло Гаврилюк пройшов до Верховної Ради по 95 територіальному виборчому округу (Києво-Святошинський район, Боярка, Ірпінь). Зрозуміло що він потрапив до Ради на хвилі популярності: жертва бійців “Ягуара”, сотник Майдану, учасник АТО, та ще й має вигляд козака з народних дум. На цьому дуже вдало зіграв “Народний фронт”, використавши його образ для власної піар-кампанії. Знаючи біографію Гаврилюка, він не був замішаний в якихось сумнівних схемах — звичайний собі громадянин.
Проте, чи все так гладко у людей, які стоять за ним? Одразу кілька цікавих персоналій пов’язують з Гаврилюком. По-перше, такою людиною називають Сергія Бірюкова, якого на Васильківщині дехто вважає земельним аферистом. Бірюков має тісні зв`язки з колишнім одіозним мером Василькова Володимиром Сабадашем та родиною колишнього голови КОДА Анатолія Присяжнюка, син якого став народним депутатом від того ж таки “Народного фронту”. Таким чином виходить, що на патріотичному образі виграють не зовсім чесні та патріотичні люди.
Депутат з 90-го виборчого округу (Біла Церква) Олександр Марченко представляє політичну партію “Свобода”. З середини 90-х років був власником і головою правління “Білоцерківського кар`єру”. В 2012 очолив обласну організацію партії “Свобода”. Вперше балотувався до парламенту в 2012 році, проте тоді програв Віталію Чудновському, якого підтримував тодішній голова Адміністрації президента Сергій Льовочкін.
Але вже під час дострокових виборів 2014 року Марченко виграв округ і отримав депутатське крісло. Проте в політиці Марченко не вперше — у 2000-х роках він був помічником нардепа Компартії Євгена Мармазова, що кидає нехорошу тінь на імідж свободівця. Подивившись на декларацію нардепа, то особливо великих нажитків там знайти не вийде. Особливо гучних скандалів навколо персони Марченка не відбувалося.
Утім, існують претензії до законності отримання права власності на “Білоцерківський кар`єр” і є претензії до ведення видобувних робіт на підприємстві. Методи видобування породи які використовувалися, могли спричинити шкоду життю та здоров`ю жителів міста та призвести до екологічної катастрофи.
Скандальний екс-регіонал Олександр Онищенко (справжнє прізвище Кадиров) отримав депутатський мандат по 93 виборчомоу окрузі (Миронівський, Богуславський, Переяслав-Хмельницький, Кагарлицький, Рокитнянський райони, Ржищів) ще у 2012 році та переобраний у 2014 році. Тоді він ішов у парламент від Партії Регіонів. При цьому, під час реєстрації кандидата виникла проблема, оскільки Онищенко на момент реєстрації не проживав необхідний за Конституцією термін на території Україні. Кандидат намагався оскаржити це рішення у судах, аргументуючи це тим, що його відсутність була пов`язана з участю у спортивних змаганнях. Проте, ні Київський апеляційний суд ні Вищий адміністрітавний суд не прийняв ці доводи, як поважні причини. Але зрештою, ЦВК таки зареєструвала його як кандидата, аргументувавши це неможливістю відмовити, оскільки Онищенко надав документи які нібито підтверджували його відрядження. Пізніше Онищенко розповів, що це рішення йому обійшлося у кілька мільйонів доларів.
Нардеп був дуже популярним у представників ЗМІ, дотримувався образу любителя світських тусовок, поціновувача красивих жінок і породистих коней, організатора конкурсів краси і кінних змагань. В такому насиченому режиму він ще й знаходив час для ведення успішного бізнесу. Такий образ йому малює офіційна легенда, в яку очевидно було вкладено солідну суму. Вливати кошти в цю легенду, а також неухильно її дотримуватися Онищенко почав після того, як у ЗМІ з’явилася інформація про його участь в злочинному угрупуванні столичного авторитета Кисіля, та в організації різноманітних заходів під патронатом авторитета.
Також багато киян пам`ятають теперішнього нардепа під прізвищем Кадиров, який був збирачем “данини” на Володимирському ринку. Проте відомо, що Онищенко навчався в Харкові в академії МВС СРСР, яка неофіційно готувала кадри для КДБ. Цілком імовірно, що він виконував специфічні завдання, характерні для КДБ на той час. Проте відповідаючи на запитання про його зв`язки з бандугрупуванням, Онищенко намагається всіляко ухилитися від відповіді і відкидає будь-які заяви про його знайомство з Кисілем.
Що стосується ведення бізнесу, то офіційна легенда говорить про те, що Онищенко почав займатися поставками газу в Україну з Туркменістану та Узбекистану (у цій країні його батько займав високі посади у правоохоронних органах) ще в далекому 1993 році, і за словами нардепа, його компанія “Оріон-Київ” була головним газовим трейдером області в 90-х роках. Кошти виручені з цієї торгівлі Онищенко вклав, за його словами, в газовидобування.
Нардеп доволі сильно також полюбляє спорт: є майстром спорту по боксу, є головою Федерації кінного спорту України, брав участь у міжнародних змаганнях з кінного спорту та навіть в Олімпійських іграх, але там результат показати не зумів. І саме зі спортом пов`язаний ще один скандал. Онищенко хотів придбати ФК “Арсенал”, який на той час мав фінансові проблеми. Нардеп публічно обіцяв покрити ці витрати, проте цього не сталося і футбольний клуб, зрештою, оголосив про своє банкрутство.
Пішовши до Верховної Ради Онищенко заявляв що буде працювати над зміцненням енергетичної незалежності України та над тим, щоби Україна якомога менше закуповувала газу в Росії. Проте, як це часто буває, ці обіцянки виявилися пустими, а сам депутат прогулював майже кожне четверте засідання парламенту. Зате у бійках парламентарів постійно брав участь на боці “регіоналів”.
Під час подій Революції Гідності зайняв відверто антиукраїнську позицію та разом з Колесніченком “інспектував” Майдан. Але після втечі Януковича зумів змішатися у натовпі. Проте зрештою це йому не дуже допомогло. Влітку минулого року йому пред`явили підозру у створенні злочинної схеми щодо махінацій з видобутку природного газу під час спільної діяльності з ПАТ “Укргазвидобування”. Антикорупційна прокуратура подала прохання до Верховної Ради на притягнення Онищенка до кримінальної відповідальності, депутати дозвіл дали, проте заарештувати його не вдалося, оскільки персонаж вчасно зумів втікти з України.
Після втечі Онищенко заявив що має компромат на Порошенка. Мова йде про плівки, на яких говориться, що Президент скуповував голоси парламентарів за прийняття тих чи інших рішень. Українська сторона ці звинувачення відкидає і в свою чергу звинувачує Онищенка в роботі на Росію, при цьому СБУ звинуватила його в державній зраді. Чим закінчиться новий “касетний скандал” покаже час, але незалежно від результату, очевидно, що депутатська кар`єра Онищенка закінчилася і його округ втрачений для нього остаточно.
Віктор Романюк, мажоритарник з 94 округу (Обухів, Васильків) вперше спробував потрапити до парламенту ще в 2012 році від “Батьківщини”, проте тоді він вибори програв “регіоналці” Тетяні Засухі з різницею в 2 %. Округ був визнаний проблемним і в 2013 році на ньому відбулися перевибори, але Романюк взяти участь в них не зміг, оскільки в той час перебував в Італії. Проте вже в 2014 пройшов до парламенту, але вже від “Народного фронту”.
Його називають одним із політичних в`язнів режиму Януковича. Після заяв “Батьківщини” про сфальсифіковані вибори на 94 окрузі, проти нього було порушено кілька сфальсифікованих кримінальних справ. Внаслідок цих переслідувань він з родиною був змушений виїхати в Італію, де він був заарештований, проте до рішення про екстрадицію його відпустили на волю.
В 2014 році розгорівся скандал навколо новоспеченого нардепа. На сайті компанії “Індар” (єдина компанія в Україні, яка випускала інсулін) була викладена інформація про те, що в період з 2005 по 2007 рік Романюк, який на той час був заступником голови правління компанії, разом із головою компанії Олексієм Лазарєвим створили і реалізували схему, за якою все майно “Індару” було переведено під контроль комерційних структур, які їм же і належали. В результаті цього розподілу, Романюку приписують розкрадання державного майна на суму в 40 млн. гривень. Таким чином, завдяки “заслугам” цього нардепа, єдине підприємство в Україні, яке займалося виробництвом інсуліну було просто-напросто розграбоване.
Останнє місце в нашому списку «ТОПів» займає депутат від 98 виборчого округу (Бориспіль) Сергій Міщенко. Саме він має найбільший досвід у Верховній Раді серед мажоритарників Київщини. В 2005 році став радником з правових питань тодішнього прем`єр-міністра Юлії Тимошенко. До Верховної Ради він потрапив ще в 2005 році від партії “Батьківщина”. З того часу, регулярно переобирався до парламенту, проте в 2014 році йшов на вибори вже як самовисуванець, а в 2016 році вступив до БПП. До політичної кар`єри працював у правоохоронних органах, встиг попрацювати навіть заступником тодішнього Генпрокурора Генадія Васильєва.
Має дуже тісні зв`язки з Генпрокурором часів Януковича Віктором Пшонкою. В 2010 році тоді він ще як член БЮТу голосував “за” призначення Пшонки на посаду. Саме це стало причиною його пересування вниз по партійним спискам. Мотивував він своє рішення тим, що призначення Пшонки означатиме стабільність для тисяч працівників прокуратури та їх сімей. Окрім того, за його словами він знає Пшонку як глибоко віруючу людину та був впевнений в тому, що з часом одіозного Генпрокурора будуть називати “батьком”. Окрім політичних симпатій, вони товаришували сім`ями, доказом того є те, що син Пшонки став хрещеним сину Міщенка, а це багато чого означає.
Олександр Павличук, «Моя Київщина»