«ТАРАС МАТВІЄНКО БУВ ГАРНИМ І ДУЖЕ ТАЛАНОВИТИМ ХЛОПЦЕМ», — ділиться спогадами про нашого земляка його польська приятелька Анна КАМОС
Незабаром мине рік, як пішов у Вічність молодий талановитий переяславець Тарас Матвієнко. Він був чудовим сином, онуком, братом та другом. Після цього несподіваного відходу ми заочно заприязнилися з кількома його польськими друзями, які повідали багато нового (проте завжди позитивного) про нашого хлопчика. Сьогодні читачі «Ділового…» знайомляться з приятелькою Тараса Анною Камос.
— Анно, розкажіть нашим читачам про себе.
— Я народилася в серпні 1988 року на північному заході Польщі, в містечку Кемпно ґміни Добжани Старгардського повіту Західнопоморського воєводства. Проте наша сім’я жила в маленькому селі Хоєнцин ґміни Бралін повіту Кемпно Великопольського воєводства. Мої батьки – педагоги, тато нині на пенсії, а мама працює в початковій школі й навчає першокласників. Я – єдина дитина в сім’ї. Після закінчення школи вступила до знаменитого краківського Ягеллонського університету, на факультет іноземних мов. Вивчала німецьку та англійську. Зараз працюю у Варшаві, бухгалтером у швейцарській компанії Franke.
— Ви незаміжня?
— Поки що так, але маю нареченого. Його звати Павел Вишневський, він варшав’янин. Павел має 37 років, працює адміністративним директором в оптоволоконній компанії InphoTech. Ми познайомилися на дні народження мого двоюрідного брата, який довгий час жив у Варшаві. Це я проявила ініціативу знайомства з ним )). Наше весілля заплановане на 1 серпня ц.р.
— Розкажіть трохи детальніше про свою роботу.
— Компанія Franke займається в основному виробництвом кухонь та кухонного приладдя. Її філїї розташовані по всьому світу. Я працюю не для Franke Poland, а дл Franke Germany, маю щоденний контакт із німцями. Мої основні обов’язки – розносити платіжки клієнтів. Наші зарплати складають 4-6 тис. злотих без урахування податків. У Польщі взагалі та у Варшаві зокрема працює багато іноземців. Серед моїх друзів їх теж чимало.
— А як на Вашу роботу вплинув карантин?
— Нині офіс зачинений, я працюю вдома. Труджуся близько шести годин на день. Крім офісної роботи, я вчу дітей англійської та німецької мови. Робота вдома спочатку була важкою, але через деякий час я звикла. Повернемося на робочі місця ми, мабуть, у липні.
— Як на Вашу думку, рівень життя в Польщі зростає?
— У моїй країні за останні кілька років рівень життя значно покращився. Звичайно, ціни на харчові продукти ростуть, але зростають і зарплати. Ясна річ, я не можу казати за всіх, проте наші з Павлом витрати на їжу складають близько 1500 злотих на місяць. Павел має квартиру, тому ми сплачуємо лише 250 злотих за комунальні послуги плюс 300 злотих за електроенергію, газ та воду. На жаль, оренда квартир у Варшаві дуже дорога. Винаймати двокімнатну квартиру коштує понад 2 тис. злотих плюс комунальні платежі. Тому дуже часто одну квартиру орендує кілька людей. Найм квартир користується великим попитом, що, відповідно, підвищує ціну.
— Яке чи які маєте хобі?
— Моє хобі – це спорт, в основному сноубординг і спортзал. На сноуборді катаюся в горах, а в спортзал, звичайно, ходжу у Варшаві. Вартість абонементу в спортзал складає 150 злотих на місяць. Також мені дуже подобається читати книги німецькою мовою, щоб розвивати свої мовні навички. Улюблений письменник – Йоганн Вольфганг фон Гьоте.
— З яких гір Ви спускалися?
— Я їздила на сноуборді в Альпах у Франції та Італії, на Кавказі в Грузії, а також у Татрах, Судетах та Бещадах у Польщі.
— Анно, де й коли Ви познайомилися з Тарасом Матвієнком? Як би Ви його охарактеризували?
— З Тарасом я познайомилася на своїй попередній роботі в компанії Accenture у квітні 2018 року. Я була новачком і він багато в чому допомагав мені. Він був дуже веселим парубком. Ми часто ходили на каву й багато сміялися. Іноді виходили в місто на пиво. Часто обмінювалися думками про фільми та серіали німецькою мовою. Тарас – гарний і дуже талановитий хлопець, у нього було багато друзів у Варшаві й у різних куточках світу. Він дуже любив подорожувати, завжди приходив на допомогу і працював краще від інших.
— Як Ви сприйняли відхід Тараса?
— Це дуже болюча подія, я й дотепер глибоко переживаю. В кінці травня 2019 року я звільнилася з Accenture й отримала роботу у Franke. З попереднього місця в мене залишилися контакти з деякими людьми, в т.ч., звичайно, з Тарасом. Коли в середині серпня минулого року я дізналася, що Тараса другий день немає на роботі й ніхто не може з ним зв’язатися, дуже розхвилювалася, бо знала, що це не в його стилі, тож припускала, що сталося щось лихе. Всі запевняли мене, що напевне все в порядку, проте його мовчання не давало мені спокою. Сиділа сама в квартирі і не знаходила собі місця. Павел повернувся пізно, близько 8-ї вечора. Він побачив мій стан і запитав, чи я знаю Тарасову адресу, щоб поїхати до нього. Я не знала. Зв’язалася з іспанкою Анхелою Еспіносою, бо бачила, що вона щось стурбоване написала в його профілі у Facebook. Вона десь віднайшла адресу й відписала мені. Ми з Павлом відразу ж поїхали до нього. В машині я плакала від стресу, бо відчувала, що сталося щось недобре.
Коли ми приїхали, довелося дзвонити по сусідах, щоби відкрили двері в під’їзд. У вікнах Тараса було темно. Двері його квартири ніхто не відчиняв. Ми ходили по квартирах, запитували контакти власника квартири. Ніхто не знав. Через деякий час ми побігли в найближчий поліцейський відділок. Черговий сказав, що не може прийняти нашу заяву, бо він у відділку один. Павел розізлився й підняв шум, після чого полісмен пообіцяв направити на місце патруль. Ми повернулися. Поліція прибула хвилин через 20. Правоохоронці також намагалися зайти у квартиру, але їм не вдалося. Коли вони попросили в сусідів контакти хазяйки квартири, виявилося, що хтось мав її номер телефону. Поліція зв’язалася з нею. Власниця прибула приблизно через годину. Всі ці події тривали кілька годин.
Коли хазяйка відчинила двері квартири, виявилося, що Тарас був усередині. Він лежав на ліжку в спортивному костюмі, в навушниках. Поряд стояв ноутбук. Я була шокована й з того моменту мало що пам’ятаю. Павел вирішував питання з прокурором та поліцією, а мені сказали прийти у поліцейський відділок на другий день, коли я заспокоюся.
Ми всі були шоковані тим, що сталося. Й досі важко в це повірити…
Це був величезний удар для всіх нас. Ми та друзі Тараса з Accenture замовили службу за упокій у костелі. Ще дві служби замовила в православній церкві прибиральниця з Accenture, яка також родом з України.
— Чи не збираєтеся Ви приїхати в Україну?
— Ми обов’язково приїдемо з Павлом у Переяслав, щоб зустрітися з Вами та Тарасовою мамою, а також побувати на його могилі. Думаю, що це станеться в серпні, після нашого весілля. Мені дуже шкода, що я не змогла бути присутньою на його похороні.
— Якої Ви думки про Україну та українців? Як до українців ставляться в Польщі?
— Я ще ніколи не була в Україні, але давно хотіла її відвідати. Я маю дуже добру думку про українців, до слова, як і про громадян інших країн. Є люди, яких турбує присутність у Польщі будь-яких іноземців, однак це крайні та рідкісні випадки. Для нормальних людей українці – брати, як і всі, хто приїжджає в нашу країну, щоб жити та працювати. На мою думку, й офіційні стосунки між Варшавою та Києвом знаходяться на хорошому рівні. Ми – звичайні люди, не маємо впливу на політичні відносини, проте ми впливаємо на загальнолюдські стосунки. І це дуже добре.
— Як Ви ставитеся до україно-російської війни? Що про цей збройний конфлікт говорять у Польщі?
— Що стосується україно-російської війни, то я однозначно на українському боці. Мені подобаються росіяни як люди, але я не люблю їхню політику та уряд, бо їхні дії нелюдські та деспотичні. Звичайно, я це не підтримую. З точки зору поляків російська агресія несправедлива. Такого не повинно бути. Єдиним винуватцем цієї війни є Росія.
— Анно, які Ваші плани на майбутнє?
— У майбутньому я планую створити сім’ю й переїхати в село під Варшавою. Мені не подобається жити у великому місті. Я також хотіла би стати присяжним перекладачем німецької мови.
— Це перекладач у суді?
— Ні, це державний перекладач, який офіційно перекладає документи та завіряє їх своєю печаткою. Такі переклади потрібні для судів, нотаріусів та інших установ.
— Що б Ви побажали полякам, українцям, людям інших національностей?
— Мені хочеться, щоб усі жили добре, мали гідний рівень життя й почувалися в Польщі як удома.
Бесіду вів Олександр МАТВІЄНКО