Семен Глузман: Дуже сумно і гидко
Різні у нас були міністри, розумні і не дуже, спіймані на схемах і такі, що працювали чесно. Чесно – це зовсім не синонім слова «ефективно». Один, пам’ятаю, хотів нашу розкішну медичну бібліотеку по вулиці Толстого у Києві перетворити на банк. На свій банк, зрозуміло. Інший – категорично не хотів їздити на роботу, йому було набагато комфортніше відпочивати на дачі в Кончі-Заспі. Третій не лінувався ночами дослідити кабінети міністерських чиновників на предмет наявності в шафах і столах алкогольних напоїв.
Деякі намагалися займатися піаром. Більшість – не хотіла. У минулі роки це було небезпечне для кар’єри заняття. Одного разу один з наших міністрів, мирно розмовляючи зі мною за чашкою чаю у своєму кабінеті, так відповів на цілком здорову пропозицію, явно корисну і для українських пацієнтів, і для міністерства: «Згоден, це чудова думка. Але робити це я не буду. Це ви, С. Ф., вільна людина. А я – ні. Ось зроблю, як ви пропонуєте, а вранці Петя Симоненко виведе до міністерства натовп крикунів з червоними прапорами і плакатами. І через кілька годин мені в кабінет подзвонить Папа (тобто Кучма) і скаже: «А ти вже не міністр!»
Часи змінилися. Піар для чиновника вже не такий небезпечний. Наш нинішній міністр пані Супрун явний чемпіон. Майже щодня вона і її команда блищать впевненістю і нездійсненними обіцянками. Ігноруючи аргументи експертів, які з жахом і болем спостерігають цю вакханалію відсутності здорового глузду і потоків брехні.
Завжди – монологи. Грубий, нахабний і вже очевидний своєю неспроможністю піар триває. Мета зрозуміла: переконати проголосувати «зал» за пані Супрун, ввівши її в ранг міністра. Сьогодні вона навіть не виконуюча обов’язки міністра. Це – за законом. Але у нас зовсім не правова держава. Тому приватна особа пані Супрун щодня приходить у кабінет, призначений для міністра. Також розсідаються в міністерських кабінетах її заступники, які давно переступили через тимчасову межу «виконуючих обов’язки заступників міністра». Такі ж, як пані Супрун приватні особи. Що ж, ми звикли, букви закону у нас завжди дотримуються вибірково.
Зал – це Верховна Рада України. Отже, чи проголосує «зал», якщо пан Гройсман запропонує пані Супрун піти в повноцінні, законні міністри? Думаю «зал» проголосує. Депутати, що підкоряються клановій дисципліні, проголосують правильно. Клановій, саме так, оскільки партій у нас немає. Хтось проголосує, натиснувши одну кнопку, хтось, натиснувши дві або три. В черговий раз порок, брехня і професійна неспроможність отримають підтримку «залу». Що ж, їм, депутатам, не звикати. Та й нам, сотні разів обдуреним і сотні разів грубо використаним, вже не звикати. Нам вже давно не боляче. Але дуже сумно і гидко.
Спілкуюся з лікарями. З різними, не тільки психіатрами. Їм погано, ще гірше їх пацієнтам. Майже всі розуміють: реформи не існує. А існує щоденне втоптування в бруд останніх надій. І – очікування колапсу всієї медичної системи. Упевнений, «зал» проголосує правильно, оскільки того бажає Адміністрація президента і мер міста Львова Садовий (саме так, незабаром все це самі побачите на телеекрані).
А потім, через місяці, станеться неминуче. Дивна команда пані Супрун піде. У небуття. Знову ніхто не проаналізує минуле. І ніхто не відповість за зруйноване. Хтось все спише на підступи Путіна, хтось на американців. А «зал» буде як і раніше підтримувати волю Високого Начальства. Така у нас парламентсько-президентська республіка.