Місто, в якому мер вміє та може

Нещодавно на одному з національних телеканалів побачила сюжет про місто, що постало з руїн та злиднів, і стає переможцем європейських конкурсів. Воно вже зараз зайняло 2-ге місце в Україні серед міст з найкращим благоустроєм громадського порядку. Щоб задовольнити свою цікавість та дізнатися, а чим же Тростянець на Сумщині кращий та успішніший від нашого Переяслава та чого не вистачає, власне, нам, щоб ставати успішними і знаваними, — ви-рішила сама його побачити, пише Ірина Бабкіна у матеріалі “Місто, в якому мер вміє та може” в номері газети “Діловий Переяслав”, що вийшов у світ 10 травня.

Наступного ж дня замовила квитки на потяг та вирушила в дорогу. За 8 годин вже була на місці. Тростянець — невелике містечко з населенням трохи більше 20 тисяч. Вийшовши з потяга, перше, що привернуло мою увагу — відсутність бродячих псів та переповнених урн для сміття. Тут немає того гавкоту та біганини за велосипедистами, які ми звикли бачити на своїй привокзальній площі. Вокзал у Тростянці має красивий, яскравий фасад з написом «Смородине». Його не затьмарює ряд МАФів різних конструкцій, форм та кольорів, як це є у нас, бо всі вони там знаходяться на віддалі від самої будівлі.

Щоб дістатись до готелю, а міста ж я не знала зовсім, вирішила скористатися послугою таксі. Перед вокзалом їх стояло рядочком декілька. Таксист Сергій, дізнавшись, що приїхала подивитися на Тростянець, почав відразу вихвалятися: “Місто у нас зараз гарне. А все завдяки міському голові Юрію Бові. Вже 12 років як він працює для всіх нас. Переживали, щоб у Верховну Раду не пішов, бо нема ким замінити». І справді, подумала тоді, 12 років — це вже ого-го! Отримувати підтримку від своїх містян чотири рази поспіль під силу далеко не кожному і сам цей факт вже заслуговує на повагу.

Пообіді зустрічаюсь з місцевою жителькою Оленою, яка люб’язно погодилася показати мені місто та розповісти про нього за символічну винагороду. Сама вона ще студентка. Але те, як змінювався на її очах Тростянець, добре пам’ятає та згадує кожен з таких моментів з неприхованим захопленням: то в парку побудували баскетбольний майданчик із сучасним покриттям, то поставили бесідки з мангалами для відпочиваючих, то виклали тротуарною плиткою провулок до її дому…

Перше, куди ми прямуємо — красива споруда, яку називають Круглий Двір (про неї пізніше). Тут поруч знаходиться і Музей шоколаду та кави, і Панський будинок, і Алея закоханих. Остання привернула мою увагу особливо. Охайна доріжка, яка веде до кованої бесідки на березі озера, по якому влітку плавають човни. Уздовж неї стоять красиві лавки, вишукані ліхтарі (які, за словами мого гіда, були замовлені та виготовлені на місцевому заводі), фонтан та квіти: безліч сортів нарцисів, тюльпанів. А ще кущі троянд, які чекають своєї черги розквітнути влітку. Звісно, що запитала Олену про те, чи не крадуть, бува, квіти, чи ніхто не ламає лавки? Дівчина розповіла, що все це увечері дуже добре освітлюється та й шкода руйнувати таку красу, адже зроблено це для відпочиваючих містян та гостей Тростянця. Її відповідь мене приголомшила. Чомусь відразу згадалось, як на клумбах, що на центральній площі в Переяславі, хтось не посоромився викопати навіть простіші рослинки. Про троянди годі вже й говорити!

Помилувавшись краєвидом озера в кінці алеї, ми попрямували до Музею шоколаду та кави. Той аромат, який вирує в середині приміщення — словами не передати. Після розповіді екскурсовода про історію шоколаду, про його виробництво на тамтешній фабриці та про різноманітні види кави, чесно кажучи, захотілося якомога скоріше побачити ту саму місцеву фабрику.

Щодо унікальної споруди міста Тростянець Круглого Двору. Він був побудований завдяки тростянецькому поміщику Т. Надаржінському ще в 1749 році. З 1843 року двір належав родині князя Василя Галіцина. Він мав досить багато функцій: його використовували, як кінний манеж, для господарських потреб і як театр під відкритим небом. Саме в цьому театрі колись влаштовувались балетні спектаклі і різні виступи циркачів. В Україні “Круглий двір” не має аналогів. Біля манежу розташована ще й колишня садиба Галіцина, а також будинок Петра Чайковського.

У 2010 року «Круглий двір» прикрасили ще й підсвіткою, що робить його дуже красивим вночі. Сьогодні він повністю відреставрований і відкритий для відвідувачів. Вже декілька років поспіль влітку там проводяться фестивалі СХІД-РОК, лицарський турнір «Стара Фортеця», «Чайковський Фест», «Боромля». Ініціатива відновити колишню концертну традицію в цьому місці належала саме мерові. Так-так, виявляється у Тростянці міський голова особисто подає ідеї щодо вдосконалення прийому туристів та облаштування міста, а потім вимагає від підлеглих не затягувати їх у далекий ящик. Потрапити на територію двору мені, на жаль, не вдалося, адже він відкривається тільки на час фестивалів.

СХІД-РОК має декілька локацій. Але відомі музиканти грають саме тут. Наметове містечко разом з малою сценою для менш відомих виконавців розгортається у дендропарку «Нескучне». Щороку на нього приїздять гості навіть із сусідніх країн. Для них організовуються ярмарки, розваги, проживання. Щодо останнього, то мешканці Тростянця у цьому дуже зацікавлені, адже здають житло приїжджим на час цих заходів, а, значить, заробляють якусь копійку. Тому й намагаються створити якнайкращі умови. Уявіть — за період у чотири місяці Тростянець приймає та обслуговує чотири фестивалі та велофест.

Мені одразу чомусь згадався наш фест РОК БУЛАВА. Думаю, нічим не гірший від Тростянецького, який дислокується на базі поблизу Дніпра. Переяславці ж теж можуть прийняти шанувальників рок-музики у себе на високому рівні. Але навряд чи хтось із місцевих про це задумувався. Навряд чи хто пропонував житло гостям на цей період, або виявляв бажання показати учасникам фестивалю наше місто. Чи, може, ми ще не усвідомили простої істини: турист, який приїхав до нас, дає можливість нам же й заробити? І якщо ми турбуватимемося про нього та зробимо все для того, щоб відпочинок для нього став безтурботним та яскравим, то він обов’язково приїде до нас і наступного року, лишивши у своїй пам’яті позитивні враження від Переяслава та його жителів. Тим більше, що показати нам є що, а подібні фести вже організовуються у Переяславі декілька років поспіль.

Далі я зі своїм гідом продовжила прогулянку парком. Зручні лавки, сучасний дитячий майданчик, тренажерний майданчик, майданчик для гри у волейбол, баскетбол, поруч новенькі дерев’яні бесідки зі столиками та мангалами, ландшафтні композиції, якими й надалі продовжують займатись, вдосконалюючи їх рік від року — все це радує око як самих тростянчан, так і гостей міста. І ніяких переповнених сміттям урн, ніяких ям чи калюж посеред парку.

Йдучи до дендропарку «Нескучне», минаємо ошатну вуличку з побіленими бордюрами, впорядкованими прибудинковими територіями, де вже яскравіють жовті нарциси. Усе це настільки акуратно, тому я час від часу ще й фотографую. Моя супроводжуюча сміється й не розуміє для чого це мені. Мовляв, все дуже звичайне і нічого особливого.

Наступна вулиця, по якій йдемо, у ремонтних роботах. Дороги в Тростянці, як і у нас, теж ще не європейські. Але видно, що процес іде й все потроху ремонтується. А у «Нескучному» — рай земний. В зонах відпочинку наскільки чисто біля озер, що хоч сьогодні вже можна приймати гостей на який-небудь фест. Саме тут й розташовують наметове містечко СХІД-РОКу. Здивувало, що не побачила жодної таблички з проханням не смітити. Мабуть, культура та розуміння в головах самих тростянчан, тому й немає потреби нагадувати.

Прогулявшись «Нескучним», захотілося якнайшвидше побачити відому шоколадну фабрику. Ще за 2 кілометри від неї в повітрі чути запах свіжовипеченого бісквіту. Він настільки солодкий та приємний, що можна насолодитись самим повітрям. По дорозі Олена розповідає, що вся продукція підприємства йде на експорт, тому фірмового магазину, на жаль, в місті немає, та й екскурсій по фабриці не проводять.

Це тростянецьке підприємтсво один із найбільших виробників кондитерської, в тому числі шоколадної, продукції в Україні. На сьогодні єдина суто шоколадна фабрика з повним циклом виробництва – від обробки какао-бобів до упаковки готової продукції та відвантаження. На ній виробляється 138 одиниць продукції, яка реалізовується на внутрішньому ринку і експортується в Росію, Молдову, Білорусь, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан і Туркменістан. Найбільші торгові марки: «КОРОНА», MILKA. На фабриці діє виробництво з фасування кави Jacobs та Carte Noire.

Із 1994 року підприємство входить до складу міжнародної корпорації Kraft Foods. З 1995 року у фабрику було вкладено $50 мільйонів. На ній працює понад 850 співробітників.

Побачивши основне, відпускаю свого гіда. Тепер маю можливість погуляти містом сама. Йду по новенькій доріжці з тротуарної плитки, що неподалік фабрики. Думаю про те, що все ж наші тротуари-вишиванки набагато колоритніші та й виглядають краще. Аби тільки довести цю добру справу до кінця. Щоб тротуари в Переяславі не клаптиками клалися в якомусь броунівському порядку по різних частинах міста, а починалися б від центру, де знаходиться найбільше музеїв і де буває найбільше туристів, а вже потім йшли до різних кінців міста.

Дійшовши до ринку, побачила кількох собак. Схоже, вони тут живуть мирно, нікому не заважаючи. Це був єдиний випадок, коли я зустріла в Тростянці безпритульних тварин. Як сказала покоївка в готелі, у них їх практично немає, як і розкиданого сміття. Бувають, звичайно, окремі випадки вандалізму чи порушень громадських правил, але це лише поодинокі випадки. Сміття в місті стабільно щонеділі вивозять як з приватного сектору, так і з контейнерів, що стоять біля багатоквартирних будинків.

До речі, мою увагу привернули і автобусні зупинки. Такі маленькі, ніби нашвидкуруч зроблені з декількох листів профнастилу та дахом. Під ними точно не сховаєшся від дощу чи снігу. Досвід Переяслава зі здачею зупинок в оренду підприємцям, як на мій погляд, точно кращий варіант. У нас вони і красивіші, і зручніші.

Вже йдучи ввечері на свій потяг, замилувалася красивим освітленням парку, фасаду Круглого двору та Алеї закоханих. Та й самі вулиці в Тростянці повністю освітлені, хоча після 22-ої на них вже майже нікого немає. Тобто на світлі, як у моєму рідному Переяславі, там не економлять, значить міський бюджет дозволяє.

Зі слів самих тростянчан, головна проблема їх міста — відсутність достатньої кількості робочих місць. Те, що дають місцеві фабрика і завод — замало. Молодь їде шукати кращого життя до Сум чи ще далі, бо поки що перспектив заробляти кошти у рідному місті не бачать. До кінця року, залучивши інвесторів, у Тростянці мають добудувати сонячну електростанцію, що, безумовно повинно вплинути й на створення нових робочих місць.

Вже повернувшись додому, на привокзальній площі звернула увагу на те, що чомусь дуже повільно ведуться роботи по її озелененню, а сам автовокзал потопає серед вивісок та вказівників на магазини. Повз мене у пошуках пригод пробігла шайка безпритульних псів… Підійшовши до свого будинку констатую той факт, що вкотре вчасно не вивезли сміття в мікрорайоні. Графік не дотримано і непотріб вкотре розтягли собаки по всій околиці.

Мене й зараз не залишають думки про те, а чого ж не вистачає нам, переяславцям для того, щоб привабити до свого міста побільше туристів. Чому ми не думаємо й не працюємо над тим, як залучити у своє місто більше коштів та інвестицій? Адже вони допоможуть нам розвивати та облаштовувати місто значно швидшими темпами. Мабуть, це все станеться лише тоді, коли ми самі почнемо розуміти, з чого складається наше щоденне життя, наш благоустрій і наші перспективи. І це станеться, коли ми раз і назавжди для себе вирішимо — більше не хочемо жити в сірості, у смітті, в ямах та в багнюці. Насправді це все можна елементарно зробити — варто захотіти, почати мислити і закачувати рукави.

Переяслав древнє історичне місто і ми можемо приймати тут гостей круглий рік, бо нам є що їм показати! То, мабуть, досить просто говорити про це на всіх рівнях, треба сідати за круглий стіл, намічати конкретний план і починати діяти й рухатися вперед.