Верховний Суд залишив касаційну скаргу інвестора ТЕС, колишнього гендиректора ТОВ “Югенергопромтранс”, який хотів отримати від місцевої пенсіонерки 50 000 гривень моральної шкоди, без задоволення

Ця судова справа бере свій початок ще в червні 2017 року. Тоді якраз тривала активна фаза боротьби проти будівництва ТЕС у нашому місті. На той час генеральний директор ТОВ “ЕПГ “Югенергопромтранс”, один з інвесторів ТЕС звернувся із позовною заявою про захист своєї честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди з жительки Переяслава пенсіонерки Тамари Попової до Бориспільського міськрайонного суду.

Свій позов він обґрунтовував тим, що є генеральним директором ТОВ «ЕПГ «Югенергопромтранс», а дане підприємство зарекомендувало себе як доброзичлива, надійна та стабільна юридична особа, яка надає послуги населенню, підприємствам, установам, організаціям, а в місті Переяславі-Хмельницькому реалізує свій бізнес-проект по будівництву деревообробного комбінату та електростанції на біомасі встановленою потужністю 5000 кВт, яка працюватиме на альтернативних джерелах енергії та згідно класифікатора буде належати до об`єктів «зеленої енергетики».

Гендиректор вказував на те, що 21 травня 2017 року відповідач особисто роздавала мешканцям міста листівки із зверненням, в яких була викладена інформація стосовно позивача особисто та очолюваного ним підприємства. Він вважав, що вказана інформація є неправдивою, недостовірною та такою, що спрямована на компрометування його, як керівника, та юридичної особи, яку він очолює, в очах мешканців міста.

Крім цього інвестор-гендиректор наголошував на тому, що 27 квітня 2017 року відповідач продовжила розповсюдження неправдивої та недостовірної інформації на пленарному засіданні сесії Переяслав-Хмельницької міської ради. Мовляв, на це в Т.В. Попової не було належних доказів, а поширення таких відомостей ганьбить честь, гідність та ділову репутацію особисто позивача та ТОВ «ЕПГ «Югенергопромтранс».

Виходячи з викладеного та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, колишній гендиректор ТОВ “Югенергопромтранс” просив суд визнати недостовірною, такою що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, яку жителька міста поширила на сесії Переяслав-Хмельницької міської ради сьомого скликання, стосовно екологічної шкідливості електростанції на біомасі, її викидів, загроз життю та здоров`ю дітей і мешканців міста й інших загроз екологічного характеру.

Крім того, керівник ТОВ “ЕПГ “Югенергопромтранс” просив зобов’язати Т.В. Попову на найближчій сесії міської ради, що слідує за датою набрання рішенням законної сили, повідомити про ухвалене у справі рішення; зобов`язати її спростувати поширену недостовірну інформацію; стягнути на його користь 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та понесені витрати по сплаті судового збору.

Бориспільський міськрайонний суд  своїм рішенням від 12 березня 2020 року позовні вимоги гендиректора ТОВ “ЕПГ ”Югенергопромтранс” задовольнив частково.

Зокрема було визнано недостовірною та такою що принижує честь, гідність та ділову репутацію гендиректора інформацію, що поширила Т.В.Попова на сесії Переяслав-Хмельницької міської ради сьомого скликання, що відбулась 27 квітня 2017 року, стосовно екологічної шкідливості електростанції на біомасі, яку він будує як один із інвесторів, шкідливості викидів вказаної електростанції, загроз життю та здоров`ю дітей і мешканців міста, інших загроз екологічного характеру. Судом було зобов`язано Т.В. Попову на найближчій сесії Переяславської міської ради, що слідує після набрання судовим рішенням законної сили, повідомити про ухвалене у справі рішення.

Крім того, судом було визнано  недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію гендиректора інформацію, що була викладена в листівках, які відповідач розповсюджувала в місті. Її було зобов`язано спростувати поширену інформацію у такий же спосіб, у який вона її поширила.

Пенсіонерці, жительці Переяслава суд присудив стягнути на користь інвестора-гендиректора 25 000 гривень моральної шкоди, сплачений ним судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 3 360,00 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Але цього позивачу, мабуть, видалося замало. Тому у квітні 2020 року він знову звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив  стягнути на його користь ще й понесені судові витрати зі сплати вартості проведеної лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи у розмірі 14 014,00 гривень.

Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 16 квітня 2020 року було доповнено рішення від 12 березня 2020 року та стягнуто з пенсіонерки на користь одного з інвестрорів збудованої в Переяславі ТЕС витрати по оплаті вартості судової експертизи у розмірі 14 014,00 гривень.

Про те, як проходили судові засідання в Бориспільському міськрайонному суді можна писати повісті. Там виступали свідки зі сторони позивача та відповідача, годинами слухалися записи із пленарного засідання сесії Переяслав-Хмельницької міської ради сьомого скликання, яка відбулася у квітні 2017 року. До речі, на тих записах можна було чітко почути, що, крім відповідача у справі про захист честі й гідності позивача, претензії гендиректору тоді висловлювали й депутати, і  рядові переяславці, які були присутніми в залі. Обговорення питання ТЕС проходило в сесійній залі дуже гаряче. Ще б пак! Адже всі ми добре пам’ятаємо, що розповідали забудовники і депутатам, і жителям міста на початках свого будівництва зовсім не про електростанцію на біомасі, а про митний склад і  деревообробний цех… Обманювали скажете? Може й так, хоч відповідальності за це ніхто поки що так і не поніс .

Та повернемося, власне до Апеляційного суду. Не погодившись із рішенням Бориспільського міськрайонного суду Тамара Попова подала апеляційну скаргу. Її адвокати обґрунтовували її тим, що судом першої інстанції не взято до уваги та не надано належної оцінки тому, що довідка, яка нібито підтверджує причинно-наслідковий зв`язок між погіршенням здоров`я гендиректора через психоемоційний стрес з розповсюдженням  інформації, не була надана суду ні з уточненням позовних вимог у грудні 2017 року, ні з відповіддю на заперечення позивача у лютому 2018 року, тоді як подається лише в лютому 2019 року. Окрім того, апелянт вважає, що така довідка не пояснює у який спосіб, перебуваючи на стаціонарному лікуванні в «тяжкому стані через гіпертонічну хворобу, кризовий перебіг» гендиректор взагалі підписав позовну заяву.

Апелянт вважає, що між листівками, які розповсюджувала Т.В.Попова, між виступом її на сесії 27 травня 2017 року та погіршенням стану здоров`я позивача відсутній причинно-наслідковий зв`язок, оскільки таке погіршення стану здоров`я сталось аж через 15 днів, а показами свідків підтверджується, що позивач в кінці травня 2017 року перебував на території будівництва ТЕС, почувався добре та проводив екскурсію. Крім того, перебував на сесії міської ради ще й 2 червня 2017 року та виступав на ній, що теж може свідчити про задовільний стан його здоров`я.

Судове засідання в Апеляційному суді тривало більше години, тоді як зазвичай справи там розглядаються 15-20 хвилин. Колегія складалася із трьох суддів. Позивач та його представники, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися, йдеться в постанові. Насправді від позивача у судовій залі були присутніми двоє юристів, які вели цю справу в суді першої інстанції та ще один адвокат. Однак суд встановив, що статусу адвоката двоє юристів не мають, тому їх не було допущено до захисту. Третій адвокат позивача повідомив суду, що він не готовий вступити до розгляду цієї справи.

Адвокати Тамари Попової (цього разу їх було двоє – Олена Гичко і Євгеній Луневський) у своїх обґрунтуваннях зауважили, що судом першої інстанції не було взято до уваги та не надано належної оцінки тому, що довідка, яка нібито підтверджує причинно-наслідковий зв`язок між погіршенням здоров`я гендиректора через психоемоційний стрес з розповсюдженням інформації, не була надана суду ні з уточненням позовних вимог у грудні 2017 року, ні з відповіддю на заперечення позивача у лютому 2018 року, тоді як подається лише в лютому 2019 року. Між листівками, які є в матеріалах справи, між виступом Попової на сесії 27 квітня 2017 року та погіршенням стану здоров`я позивача відсутній причинно-наслідковий зв`язок, оскільки таке погіршення стану здоров`я сталось аж через 45 днів, а показами свідків підтверджується, що позивач в кінці травня 2017 року перебував на території будівництва ТЕС, почувався добре та проводив екскурсію. Крім того, перебував на сесії міської ради ще й 2 червня 2017 року та виступав на ній, що теж може свідчити про задовільний стан його здоров`я.

Взагалі слід сказати, що виступи адвокатів Тамари Василівни, як і її самої, були переконливими та підкріплені конкретними доказами. Вони наголошували на тому, що судом першої інстанції чомусь не було взято до уваги багато моментів, практику Верховного суду, письмові докази, пояснення самої Попової та навіть покази свідків. Апелянт зазначала, що на підставі однобічності судового розгляду та проведених аналізів склалось враження, що суд першої інстанції відшукував найменші приводи для задоволення позовних вимог, хоч позивач є публічною особою, діяльність якої потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації, а межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

Натомість гендиректор ТОВ “ЕПГ “Югенергопромтранс” подав до Апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу Т.В. Попової. Він не погоджувався з доводами, які були у ній викладені та вважав її такою, що не підлягає задоволенню і просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Позивач вказував, що довідка від 26 червня 2017 року про перебування його на стаціонарному лікуванні була подана ним після проведення експертизи та відновлення провадження у справі. Щодо підписання ним позовної заяви під час проходження стаціонарного лікування зазначав, що чинним законодавством не передбачені будь-які заборони щодо підписання процесуальних документів під час проходження лікування, а висновок експерта підтверджує причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та погіршенням здоров`я, моральною шкодою, завданою позивачеві.

Він звертав увагу на те, що на стадії підготовчого провадження у суді першої інстанції відповідач не заперечувала проти факту розповсюдження нею листівок, однак вважала, що останні містять виключно оціночні судження, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, лише згодом змінила свою позицію. Позивач вважав, що судом першої інстанції враховано, що межа допустимої критики діяльності політичного чи публічного діяча є значно ширшою, однак наведене не є підставою для розповсюдження недостовірної та негативної інформації образливого характеру, а поширену пенсіонеркою інформацію визнано у висновку експерта образливою та негативною.

Гендиректор вважав, що апелянт дійшов помилкового висновку щодо невірності стягнення з неї повної суми коштів за проведення судової експертизи та оформлення судом такого рішення у формі додаткового рішення, адже в основному судовому рішенні вже було вирішено лише одну складову судових витрат, а тому суд дійшов вірного висновку щодо доцільності винесення додаткового рішення для вирішення питання про розподіл витрат щодо проведення експертизи.

При апеляційному розгляді справи Т.В. Попова та її представники – адвокати Олена Гичко та Євгеній Луневський, доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримали та просили її задовольнити, рішення та додаткове рішення місцевого суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні  позову.

Зокрема адвокат О.А. Гичко зазначила, що місцевий суд, вирішуючи вказаний спір, не надав належної правової оцінки поданим запереченням на позов. Ухвалене у справі судове рішення не відповідає встановленим у справі обставинам та досліджених судом доказам. Так, відповідно до висновку проведеної у справі семантико-текстувальної (лінгвістичної) експертизи вислови, які Т.В. Попова виголошувала на сесії Переяслав-Хмельницької міської ради 27 квітня 2017 року є оціночними судженнями, однак суд визнав вказані висловлювання як поширення неправдивої, недостовірної інформації образливого характеру відносно гендиректора, що на думку представника є безпідставним.

Оскільки сам позивач та його представники, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися, суд з врахуванням положень ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи відповідачки у справі Попової Т.В, її представників, дослідивши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про  наявність  підстав для її задоволення.

Апеляційний суд постановив:

Апеляційну скаргу Попової Т.В на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2020 року та апеляційну скаргу на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2020 року задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2020 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду від 16 квітня 2020 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким в задоволенні позову гендиректора до пенсіонерки про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди відмовити у повному обсязі.

Крім того, з позивача-гендиректора стягнути на користь Т.В. Попової 4800 грн.   судових витрат по сплаті судового збору.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу інвестора ТЕС, колишнього гендиректора ТОВ "Югенергопромтранс", який хотів отримати від місцевої пенсіонерки 50 000 гривень моральної шкоди, без задоволення

Здавалося б, в цій історії треба було б поставити крапку. Однак – НІ. Колишній гендиректор ТОВ “Югенергопромтранс” не погодився із рішенням Апеляційного суду та 6 жовтня 2020 року подав касаційну скаргу до  до Верховного Суду, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 2 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2020 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2020 року.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 295/1882/17-ц, постанові Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Натомість Тамара Василівна Попова 18 січня 2021 року подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу колишнього гендиректора залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 2 вересня 2020 року залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року було відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бориспільського міськрайонного суду Київської області. Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Серед інших пунктів Позиції, з яких виходив приймаючи своє рішення Верховний суд, значиться, що “положеннями статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47)”.    

Отже, оспорювана інформація входить до предмету суспільного інтересу, стилістика інформації та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, що стало підставою для висновку про те, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

Апеляційний суд встановивши, що поширена відносно позивача вищевикладена інформація є оціночним судженням, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вказана інформація відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін через відсутність підстав для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишила касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 2 вересня 2020 року – без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу колишнього гендиректора ТОВ “Югенергопромтранс” залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 2 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст рішення Верховного Суду України  від 1 червня 2021 року можна переглянути за посиланням

Відвідайте новий сайт БЕЗКОШТОВНИХ ОГОЛОШЕНЬ “Діловий Переяслав”.  Підписатися на наш сайт можна у Telegram