Loading...

«БУДЕШ ПАСИВНИМ — ПРОЖИВЕШ ПОРОЖНЄ ЖИТТЯ», — переконаний громадський активіст Іван СТЕПАНЕНКО

Новий час висуває нових героїв. Це люди різного віку, різних політичних поглядів. Єднає їх небайдужість до долі України та рідного міста. З одним із таких активістів  Іван Степаненко

— Іване Семеновичу, розкажіть про свій життєвий шдях.

— Я народився 1956 року в селі Підсінному, нині затопленому. Там закінчив п’ять класів, потім батьки переселилися в Стовп’яги. Після закінчення восьми класів я вступив до Ніжинського технікуму механізації сільського господарства. Отримав спеціальність «технік-механік сільського господарства». Після закінчення навчання трохи попрацював шофером у Дівичках, у радгоспі «Дніпро», потім забрали в армію. Після демобілізації десь із півроку поробив майстром в СПТУ, потім був рекомендований у райвиконком, в управління сільського господарства. Трудився на посаді інженера держсільгосптехнагляду. Років через п’ять утворилося районне агропромислове об’єднання (РАПО), де я працював ведучим та головним інженером. А після реформування РАПО, десь 1989 чи 1990-го року, я перейшов у ремонтно-транспортне підприємство «Сільгосптехніка», на посаду заступника керуючого. Через кілька років був призначений головним інженером РТП. На цій посаді я пропрацював близько 18 років, хоча саме підприємство не раз перейменовувалося. 2007 року пішов на пенсію.

— Ви неодноразово приходили на сесії міської ради, здається, з приводу приватизації підприємства…

— Так, я намагався привернути увагу міської ради та міських голів Івана Якименка й Олександра Шкіри щодо особливостей приватизації, якою були незадоволені аж 450 акціонерів. Були суди, проте безрезультатні. Кошти, за які судилися люди, «з’їла» інфляція, багато акціонерів уже померли, так воно й залишилося…

— Які захоплення в пенсіонера?

— Маю сад — яблуні, груші, сливи, персики, абрикоси, черешні, усього близько 30 дерев. Із кущів — малина, калина, порічки, виноград. Вирощую полуницю. Цікаво, що скільки я не купляв на базарі саджанців, жодного разу не отримав того, що замовляв. Доводилося перещеплювати, щоб виросло те, що хотів. Чи то вже я такий невезучий, чи які інші причини… Крім саду, тримаю невеличке підсобне господарство — поросята, кури… Був молодшим — тримав живності більше. Хазяйство вимагає чимало часу та сил. Крім того, я можу виготовляти деякі деталі як слюсар та зварювальник. Головне — менше лежати на дивані.

— Розкажіть про свою сім’ю.

— Дружину звати Олександра Павлівна. Одружився, коли мені виповнилося 23 роки. Дружина працює медсестрою в дитсадку «Любавонька». Старша дочка Юлія закінчила 9 класів шостої школи, потім з червоним дипломом Яготинське медучилище і вступила до Національного медичного університету ім. Олександра Богомольця. По закінченню отримала спеціальність сімейного лікаря, працювала в нашій поліклініці. Нині в декретній відпустці. Має синів Максима та Мирослава й дочку Анну. Менша дочка Світлана закінчила інститут народного господарства (Київський національний економічний університет). Заміжня, проживає в столиці, працює директором приватної компанії.

— Пане Іване, Ви небайдужа людина за складом характеру чи саме життя змушувало займати активну позицію?

— Я перш за все людина не публічна. До жодної партії не належав, включаючи комуністичну. Знаючи мої прагнення до волі, ніхто й не пропонував ставати комуністом. Будь-яка партія сковує твою свободу, змушує чинити так, як вигідно партії, а не тобі. На роботі я не заплющував очі на порушення, був вимогливий і до себе, і до підлеглих. На мою думку, по-іншому чинити й не можна. Бо проживеш порожнє життя. У цьому плані хвилююся за онуків, бо сучасність молодих людей псує. Вони ставляться до здоров’я, до життя легковажніше, ніж ми в молодості. Ми теж не дуже берегли здоров’я, проте менше його гробили. Були міцнішими за сучасну молодь. Пам’ятаю, живучи в селі, на печі переночуєш, уранці металевим кухлем проб’єш лід у відрі з водою, вмиєшся й ідеш у школу.

— Ви активно виступаєте проти будівництва ТЕЦ…

— Я найперший піднімав це питання ще 2015 року. Я живу неподалік, по вулиці Барвистій. Знайомі люди, які там працювали, розповідали, що саме там будується. Я теж заглядав з-за паркану й бачив, який тоді ще вирили котлован. Прояснивши ситуацію, я ще депутатам минулого скликання розповідав, що будуватиметься ТЕЦ, розказав про її характеристики, пояснив, чим це може загрожувати. А рішення ж ті готувалися ще з літа 2015 року. У серпні за таке підготовче рішення проголосували тільки вісім депутатів. У вересні того ж року я знову пішов на сесію й кажу: «Люди добрі, будівництво вже йде!» Мені відповідали, що будується не ТЕЦ, а деревообробний цех. Тоді набралося вже 12 депутатів. Мабуть, і мер, і його команда зрозуміли, що ці депутати більше вірять мені, ніж тим, хто виступав за будівництво електростанції. І тоді вони 20 жовтня 2015 року зібрали позачергову сесію. На ній виступили кілька депутатів, якщо треба, я й прізвища можу назвати, які закликали голосувати за виділення земельної ділянки, бо там будуватимуться митні склади й деревообробний цех. Це, мовляв, будуть нові робочі місця, тому давайте проголосуємо. Я просив утворити слідчу комісію, яка подивиться на вже зроблені фундаменти. Уже ж побачимо різницю між фундаментами під митний склад чи деревообробний цех і фундаментом під ТЕЦ. Мене підтримала депутат Олена Розовик, яка закликала розібратися в ситуації. Проте за слідчу комісію не проголосували, а підтримали “деревообробний цех”. Так і пішло…

— Проте Ви руки не опустили?

— Уже 2016 року я знайшов однодумців серед депутатів нового скликання. Вони почали «розкручувати» цю ситуацію, згодом «підключилася» юрист Олена Гичко і вже на літо пішов розголос. Далі переповідати події немає сенсу, всі про це знають. Зараз тривають суди. Я постійно чергую біля паркану «Югенергопромтрансу», беру активну участь у всіх акціях, їжджу до столиці. Нещодавно на тижні був тричі, наступного тижня — знову тричі. Були і в Державній архітектурно-будівельній інспекції, недавно їздили в облдержадміністрацію, до щойно призначеного заступника голови КОДА Юрія Денисенка, який курирує житлово-комунальне господарство області. Юрій Олександрович пообіцяв за три дні розібратися, проте відбув у відрядження на Донеччину. Не дуже мені віриться, що він нам допоможе. Робили декілька запитів губернатору Київщини Олександру Горгану, проте відповіді не дочекалися. Однак у мене є ще кілька ідей та напрацювань, як діяти далі. Активна робота продовжується.

— Що ще Ви можете сказати про майбутню електростанцію?

— Якби я бачив, що вона будується за надсучасними технологіями, що вона дійсно принесе користь місту й державі, це одне питання. Але ж це винищення лісів! За кордоном подібні установки працюють на відходах промисловості, а не на природних ресурсах. У Смілі он люди страйкують, адже їхня ТЕЦ дуже димить. Кажуть, треба фільтр міняти. А він коштує величезні гроші. Це вартість людського здоров’я.

Нам розказували, що в Англії ця ТЕЦ, яку монтують у Переяславі, працювала на відходах харчової промисловості, а коли закрили пивзавод, не стало відходів і електростанцію демонтували. Коли ж виявляється, що все було не зовсім так. Вона пропрацювала тільки тестових 100 годин і диміла. Люди підняли галас й електростанцію закрили через її технічну недосконалість. Вони закрили не одну цю електростанцію, а цілу партію. Чомусь англійці їй не зробили реконструкцію, заміну чи доопрацювання якихось вузлів і деталей, а відразу закрили. Значить, щось з нею було не так? Це як «євробляха», тільки велика.

Якщо не помиляюся, на нашій ТЕЦ вироблятиметься пара температурою 3000С й тиском близько 100 атмосфер. Після того, як вона прокрутила турбіну, хай температура знизиться навіть на 1000. Вона перетворюється на воду температурою щонайменше 2000. І ця вода не йде на опалення чи гаряче водопостачання будинків, а утилізується. Крім того, це об’єкт підвищеної небезпеки. Кисневий балон має 120 атмосфер. Коли він вибухає, розносить будинки. По телевізору такі кадри демонструвалися не раз. У ТЕЦ робочий тиск — 100 атмосфер. Під час вибуху він досягає 300 атмосфер. Що в такому разі залишиться від житлового масиву Шанхай?

Цифри, які я навів, природні, це закони фізики. Колишній прем’єр України Юрій Єхануров недавно давав інтерв’ю і сказав, що коефіцієнт корисної дії таких турбін трохи більший, ніж у паровоза. А в паровоза він близько 10%.

— 6 лютого Ви з групою однодумців були у Верховній Раді України. На Вашу думку, це дало якийсь результат?

— Якщо нічого не робити, то нічого й не буде. Якщо чимось займаєшся, результат прийде обов’язково. Можливо, не зразу. Які мої відчуття після відвідин парламенту?

Треба боротися, бо жодна ж влада не вічна. Якщо навіть зараз ми й не доб’ємося справедливості, то через рік все може кардинально змінитися. Тим більше, що технологія видобутку електроенергії, яку пропонує наш інвестор, вже віджила своє. Це технологія минулого століття. Її бажано використовувати в малолюдних місцях зі складним рельєфом, куди неможливо підвести електроенергію.

— ТЕЦ планували запустити ще в жовтні минулого року…

— На їхньому стенді, де розміщений план будівництва, написано, що у вересні. Адвокат інвестора на суді говорив, що вони взяли кредити, а тепер, через протести, їм немає чим їх віддавати. Хоча у вересні вони ж, коли захотіли, за кілька хвилин розібрали шини під своїм парканом та розігнали людей… Виходить, що шини пролежали там всього місяць, а з вересня пройшло вже півроку. То, мабуть, не люди винні, що у них там щось не складається.

Йдуть суди, на які їздять наші активісти. Тільки один суд у Переяславі ми пропустили, бо не знали про нього. Ми тоді саме поїхали до Держгеокадастру.

— Як Ви оціните діяльність переяславських депутатів щодо будівництва ТЕЦ?

— Я ще 2015 року пропонував депутатам вимагати від інвестора надати місту свій бізнес-план. Тоді багато чого прояснилось би. Проте міські парламентарі не прислухалися. Серед них багато байдужих і безвідповідальних. Для чого бути депутатом і не приносити користі місту? Для іміджу чи ще для чогось?

— Так, непроста ситуація склалася в нашому місті. Проте хочеться закінчити чимось оптимістичним…

— Коли в нас проходять ці перипетії з ТЕЦ, я постійно згадую першого полеглого з Небесної Сотні — Сергія Нігояна. Як він читав шевченкову поему «Кавказ»… Тож словами Величного Кобзаря давайте й закінчимо нашу розмову. «Борітеся — поборете!»

Бесіду вів Олександр МАТВІЄНКО

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *