Андрій Сенченко: Про Іловайськ. І про нас

За кілька місяців до тепер вже шостої річниці Іловайської трагедії розмовляв з одним з учасників тих подій. Напередодні щорічної медійної активності на тему Іловайська

Співрозмовник всерйоз запитав: “Чи дійсно Ви збираєтеся звинуватити в цій трагедії…”?

Для мене це прозвучало дико. Слідча комісія Верховної Ради України VII скликання, яку мені довелося очолювати, проводила свою роботу максимально відкрито. Звіт Комісії з розслідування обставин трагічних подій, які призвели до загибелі і захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів, а також Збройних сил України біля міста Іловайськ Донецької області, оприлюднений 20 жовтня 2014 року і знаходиться у вільному доступі. Я і сьогодні готовий підписатися під кожним словом в цьому документі.

Кожного дня війни, з першого і до сьогоднішнього, ми стикаємося з брехнею і маніпуляціями багатьох політиків і чиновників, слідчих і генералів, для яких прихильність або похвала начальства, корпоративні, партійні та інші інтереси геть затьмарили поняття честі та гідності.

Однак насправді проблема значно глибша. Вона – в готовності суспільства закривати очі на злочинні дії або не менш злочинну бездіяльність своїх ситуативних кумирів.

Доки “наш сучий син” в суспільній свідомості буде кращим за “їхнього сучого сина”, принцип невідворотності покарання за злочини і політичної відповідальності за брехню і маніпуляції не працюватиме.

Доти ми з вами замість відповіді на питання, хто винен в трагедії, в корупції, в зраді, яких чимало було за понад шість років війни, будемо отримувати цинічну за своєю лаконічністю відповідь: “У всьому винен лише Путін”.

Ображаючи пам’ять полеглих політичною кон’юнктурою, ми не зможемо відстояти своє право на Перемогу, на гідне життя, на захист Закону, на те, щоб гордо називати країну своєю.

Від нас з вами залежить все.